Профком студентів та аспірантів

ОНУ імені І.І.Мечникова

Проект Закону Про вищу освіту

Обговорення проекту Закону «Про вищу освіту»

Посилання для завантаження Проекту Закону України “Про вищу освіту”

ПРОЕКТ

Вноситься
Кабінетом Міністрів України

ЮМ. АЗАРОВ

“     ”                     2011 р.

Закон України

Про вищу освіту

____________________

Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у сфері вищої освіти та встановлює правові, організаційні, фінансові, інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, задоволення потреб суспільства і держави у кваліфікованих кадрах.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) автономія вищого навчального закладу — сукупність передбачених цим Законом прав та обов’язків вищого навчального закладу щодо провадження освітньої, наукової, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів з метою створення умов, необхідних для здобуття громадянами вищої освіти та певної кваліфікації;

2) академічна свобода — свобода провадження освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності науково-педагогічними, науковими працівниками вищого навчального закладу;

3) акредитація — процедура оцінки якості вищої освіти, освітньої діяльності вищого навчального закладу та освітньо-професійних, освітньо-наукових програм за відповідними освітньо-кваліфікаційними (освітньо-науковими) рівнями на відповідність  стандартам вищої освіти, визначеним відповідно до законодавства;

4) акредитація спеціальності — процедура оцінки якості освітньо-професійних, освітньо-наукових програм за певним освітньо-кваліфікаційним (освітньо-науковим) рівнем вищої освіти на відповідність стандартам вищої освіти та  критеріям якості вищої освіти, визначеним відповідно до законодавства;

5) бал вищого навчального закладу — складова конкурсного бала вступника до вищого навчального закладу, яка визначається вищим навчальним закладом відповідно до Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів;

6) вища освіта — освіта, яка здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого засвоєння змісту освіти, що ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації;

7) вищий навчальний заклад — освітній або освітньо-науковий заклад, що заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, виконує відповідно до виданої ліцензії освітньо-професійні або освітньо-професійні та освітньо-наукові, наукові програми вищої освіти за певними освітньо-кваліфікаційними або освітньо-кваліфікаційними та освітньо-науковим, науковим рівнями, забезпечує навчання, виховання осіб, здобуття ними кваліфікації за їх покликанням, інтересами, здібностями та згідно з нормативними вимогами у сфері вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну роботу;

8) вищий навчальний заклад державної форми власності (державний вищий навчальний заклад) — заснований органами державної влади навчальний заклад, що фінансується з державного бюджету та інших не заборонених законодавством джерел;

9) вищий навчальний заклад комунальної форми власності (комунальний вищий навчальний заклад) — заснований органами місцевого самоврядування навчальний заклад, що фінансується з місцевого бюджету та інших не заборонених законодавством джерел;

10) вищий навчальний заклад приватної форми власності (приватний вищий навчальний заклад) — навчальний заклад, заснований на приватній власності;

11) вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад з особливими умовами навчання) — вищий навчальний заклад державної форми власності, який з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань цивільного захисту та у сфері митної справи, у сфері внутрішніх справ, у сфері спеціального зв’язку та захисту інформації здійснює за певними освітньо-кваліфікаційними, освітньо-науковим, науковим рівнями підготовку курсантів (слухачів, студентів) для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького (інспекторського) складу;

12) галузь освіти — група спеціальностей, споріднених за ознакою спільності основ знань, на яких ґрунтується освітня і професійна підготовка;

13) галузь науки — група спеціальностей, споріднених за ознакою спільності знань, на яких ґрунтується наукова діяльність;

14) додаток до диплома — документ, що видається вищим навчальним закладом випускникам і містить структуровану інформацію про завершене навчання;

15) зовнішнє незалежне оцінювання — система оцінювання рівня знань та умінь осіб, які бажають здобути вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти;

16) кваліфікація — офіційне формальне визнання результатів навчання особи за стандартами вищої освіти та Національною рамкою кваліфікацій, що характеризує її здатність виконувати завдання та обов’язки за певним видом діяльності та визначається рівнем освіти;

17) компетентність — динамічна комбінація знань, розуміння, умінь, цінностей, інших особистісних якостей, що є результатом навчання за освітньо-професійною, освітньо-науковою програмами і лежить в основі кваліфікації випускника;

18) плагіат академічний — навмисне відтворення в письмовій формі чужого тексту, опублікованого на паперовому або електронному носії, повністю або частково, під своїм іменем без посилання на автора;

19) конкурсний бал — підсумкова сума балів вступника до вищого навчального закладу, до якої входять результати зовнішнього незалежного оцінювання його знань, умінь, навичок, здібностей з конкурсних предметів, творчих конкурсів, фахових екзаменів та інші показники, передбачені Умовами прийому на навчання до вищих навчальних закладів;

20) ліцензування — процедура визнання спроможності вищого навчального закладу, іншої юридичної особи провадити освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти певного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівнів, післядипломну освіту, надавати інші освітні послуги відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;

21) ліцензована спеціальність — спеціальність, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану з наданням вищої освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівнів;

22) ліцензований обсяг освітньої послуги — максимальна кількість осіб на кожному курсі навчання, яким може бути забезпечено здобуття вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним (освітньо-науковим) рівнем виходячи з можливостей конкретного вищого навчального закладу та встановлених законодавством нормативів. Якщо строк надання освітньої послуги становить менше одного року, ліцензований обсяг визначається максимальною кількістю осіб, що навчаються протягом року;

23) Національна рамка кваліфікацій — цілісний опис національної шкали кваліфікацій, через який можуть бути виражені та співвіднесені між собою в узгоджений спосіб всі кваліфікації та інші навчальні досягнення, зокрема у вищій освіті;

24) нормативний строк навчання — строк навчання за денною формою, необхідний для засвоєння особою відповідної освітньо-професійної, освітньо-наукової програми, встановлений стандартом вищої освіти;

25) освітня діяльність — діяльність з надання освітніх послуг вищими навчальними закладами, іншими юридичними особами;

26) освітньо-кваліфікаційний, освітньо-науковий рівень вищої освіти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості професійної компетентності особи, що забезпечує її здатність виконувати завдання та обов’язки певного рівня професійної діяльності;

27) середній бал за документом про повну загальну середню освіту — показник навчальних досягнень особи за результатами здобуття повної загальної середньої освіти, який обчислюється за середнім арифметичним підсумкових оцінок, наведених у додатку до документа про повну загальну середню освіту, відповідно до Умов прийому до вищих навчальних закладів;

28) результати навчання — сукупність компетентностей, що виражають знання, розуміння, уміння, цінності, інші особистісні якості, яких набула особа після завершення навчання за певною освітньо-професійною, освітньо-науковою програмою;

29) рівень професійної діяльності — характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов’язків (робіт), які виконує особа, що має вищу освіту;

30) спеціалізація — складова спеціальності, що передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну або освітньо-наукову підготовку;

31) спеціальність — складова галузі освіти, в межах якої здійснюється освітньо-професійна підготовка молодшого спеціаліста, бакалавра та магістра і освітньо-наукова підготовка доктора філософії та доктора наук за певним видом економічної діяльності;

32) стандарти вищої освіти — сукупність норм, що визначають вимоги до освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня випускника вищого навчального закладу (наукової установи), змісту освіти, строків навчання і засобів діагностики якості освіти за відповідною спеціальністю;

33) тест на виявлення рівня загальної навчальної компетентності — комплекс тестових завдань, що дають змогу оцінити рівень загальної навчальної компетентності осіб, які мають намір здобути вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти;

34) якість вищої освіти — рівень здобутих особою знань, вмінь, навичок, що відображає її професійну компетентність відповідно до стандартів вищої освіти;

35) якість освітньої діяльності — сукупність характеристик діяльності вищого навчального закладу, іншої юридичної особи з надання освітніх послуг, спрямованих на забезпечення здобуття особою високоякісної освіти відповідно до стандартів вищої освіти.

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту

1. Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із Законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, застосовуються правила міжнародних договорів.

3. Передбачені цим Законом права вищого навчального закладу, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законами.

Стаття 3. Державна політика у сфері вищої освіти

1. Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах:

сприяння розвитку людського потенціалу шляхом створення умов для освіти протягом життя;

доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти та Європейській простір вищої освіти за умови збереження і розвитку досягнень та традицій національної вищої школи;

наступності процесу здобуття вищої освіти;

державної підтримки підготовки кадрів з вищою освітою для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності, а також для пріоритетних галузей економічної діяльності;

державної підтримки наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності університетів, академій, коледжів;

гласності у формуванні структури та обсягу освітньої та професійної підготовки кадрів з вищою освітою.

2. Реалізація державної політики у сфері вищої освіти
забезпечується шляхом:

збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення якості вищої освіти;

розширення можливостей для здобуття вищої освіти та освіти впродовж життя;

створення та забезпечення рівних умов для доступу до вищої освіти;

розвитку автономії вищих навчальних закладів та їх академічної свободи;

визначення збалансованої структури та обсягу підготовки кадрів з вищою освітою з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад і роботодавців;

забезпечення розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та інтеграції з виробництвом;

надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством;

належної підтримки підготовки кадрів з числа осіб з особливими потребами на основі спеціальних освітніх технологій.

Стаття 4. Право громадян на вищу освіту

1. Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі відповідно до стандартів вищої освіти.

Громадяни України вільні у виборі вищого навчального закладу, форми здобуття вищої освіти і спеціальності.

2. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженця в Україні або статус закордонного українця і які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України.

Інші іноземці та особи без громадянства можуть здобувати вищу освіту за кошти фізичних (юридичних) осіб, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Іноземці та особи без громадянства, а також особи, яким надано статус біженця в Україні або статус закордонного українця і які перебувають в Україні на законних підставах, навчаються у вищих навчальних закладах, мають права і обов’язки осіб, які навчаються відповідно до законодавства.

Стаття 5. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах

1. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах України визначається відповідно до Конституції України та законодавства про мови.

2.Вищі навчальні заклади (або їх структурні підрозділи), що створені на території України іноземними державами, мають право на вільне обрання мови викладання навчальних дисциплін із забезпеченням при цьому вивчення особами, які навчаються у таких закладах, державної мови як окремої навчальної дисципліни.

Розділ II
ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ, ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ, НАУКОВИЙ РІВНІ ВИЩОЇ ОСВІТИ. ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 6. Освітньо-кваліфікаційні, освітньо-науковий, науковий рівні вищої освіти

1. Підготовка фахівців та кадрів з вищою освітою здійснюється:

1) за освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст;

бакалавр;

магістр;

2) за освітньо-науковим рівнем доктора філософії;

3) за науковим рівнем доктора наук.

2. У вищих навчальних закладах здобуття вищої освіти за спеціальностями освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукового, наукового рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами з урахуванням вимог до рівня оволодіння певною сукупністю професійних компетентностей, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

3. Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетентностей для виконання виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний строк навчання за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти становить два-три роки.

Вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста може здобуватися на основі базової загальної середньої освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти.

Нормативний строк навчання за освітньо-професійною програмою молодшого спеціаліста на основі базової загальної середньої освіти становить чотири роки.

Вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста може здобуватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня кваліфікованого робітника. Строк навчання може зменшуватися на півроку або один рік.

Підготовку молодших спеціалістів здійснюють професійні коледжі.

4. Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетентностей для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний строк навчання за освітньо-професійною програмою бакалавра на основі повної загальної середньої освіти становить три-чотири роки.

Вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра може здобуватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Строк навчання може зменшуватися на один-два роки.

Підготовку бакалаврів здійснюють університети, академії, коледжі.

5. Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо-професійною програмою та набуття компетентностей для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для певного виду економічної діяльності.

Нормативний строк навчання за освітньо-професійною програмою магістра на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра становить півтора-два роки.

Підготовку магістрів здійснюють університети, академії.

6. Вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра медичного, фармацевтичного, ветеринарного, педагогічного, військового спрямування може здобуватися на основі повної загальної середньої освіти або на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Нормативний строк навчання за освітньо-професійною програмою магістра на основі повної загальної середньої освіти становить п’ять-шість років.

Підготовка магістрів медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямування на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста здійснюється відповідно до порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

7. Доктор філософії — освітньо-науковий рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-кваліфікаційного рівня магістра і передбачає засвоєння особою відповідної освітньо-наукової програми, набуття компетентностей для володіння методологією і методикою дослідницької роботи, проведення наукових досліджень, результати яких забезпечують розв’язання наукового або прикладного завдання, мають наукову новизну та практичне значення, їх опублікування у наукових виданнях, а також підготовку і в установленому порядку публічний захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії.

Нормативний строк навчання за освітньо-науковою програмою доктора філософії становить чотири роки.

Підготовка докторів філософії здійснюється в аспірантурі університетів, академій, наукових установ.

8. Доктор наук — науковий рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо-наукового рівня доктора філософії і передбачає набуття особою найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв’язання  важливої наукової проблеми або значної прикладної проблеми і мають загальнонаціональне або світове значення, їх опублікування у наукових виданнях, а також підготовку і в установленому порядку публічний захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Підготовка докторів наук здійснюється в докторантурі університетів, академій, наукових установ або самостійно, зокрема під час перебування у творчих відпустках. Нормативний строк перебування в докторантурі становить три роки, творчі відпустки надаються в установленому законодавством порядку.

9. Здобуття вищої освіти на основі раніше здобутої вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем за іншою спеціальністю здійснюється за окремою освітньо-професійною програмою, розробленою вищим навчальним закладом відповідно до стандартів вищої освіти.

Стаття 7. Державна атестація випускників вищих навчальних закладів

1. Державна атестація випускників вищих навчальних закладів — встановлення відповідності якості здобутої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти після завершення навчання за спеціальністю певного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня.

2. Державна атестація осіб, які завершили навчання у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра, здійснюється державною екзаменаційною комісією, до складу якої включаються представники роботодавців відповідно до положення про державну екзаменаційну комісію, затвердженого центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

3. Державна атестація осіб, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, наукових установах за освітньо-науковим рівнем доктора філософії і підготували дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії, здійснюється спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу (наукової установи) шляхом присудження наукового ступеня доктора філософії на підставі прилюдного захисту дисертації.

Державна атестація осіб, які підготували дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук, здійснюється спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу (наукової установи) шляхом присудження наукового ступеня доктора наук на підставі прилюдного захисту дисертації.

Вимоги до наукового ступеня доктора наук визначаються законодавством.

Порядок присудження наукових ступенів доктора філософії та доктора наук затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Особам, які завершили навчання у вищих навчальних закладах з акредитованих спеціальностей за відповідною освітньо-професійною, освітньо-науковою, науковою програмою, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти, видається державний документ про вищу освіту (науковий ступінь) встановленого зразка.

Стаття 8. Кваліфікації, наукові ступені

1. Особам, які пройшли державну атестацію за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра, присвоюється за відповідною спеціальністю така кваліфікація:

молодший спеціаліст;

бакалавр;

магістр.

2. Особам, які пройшли державну атестацію за освітньо-науковим рівнем доктора філософії і науковим рівнем доктора наук, присуджується за відповідною спеціальністю такий науковий ступінь:

доктор філософії;

доктор наук.

Стаття 9. Документи про вищу освіту (наукові ступені)

1. Державний документ про вищу освіту — документ, що містить персональні дані про здобуту випускником вищого навчального закладу вищу освіту відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового, наукового рівня, які занесені до централізованого банку даних центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки (за винятком випускників вищих військових навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання) і частково відтворені на пластиковому або паперовому носії.

Встановлюються такі види державних документів за певними освітньо-кваліфікаційними, освітньо-науковим, науковим рівнями:

диплом молодшого спеціаліста;

диплом бакалавра;

диплом магістра;

диплом доктора філософії;

диплом доктора наук.

Невід’ємною частиною диплома молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра є додаток до диплома.

Зразки державних документів про вищу освіту та додатків до них затверджуються Кабінетом Міністрів України. У документі про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра зазначається повне найменування вищого навчального закладу, який видає цей документ, а в разі здобуття вищої освіти у відокремленому підрозділі вищого навчального закладу — також  повне найменування цього підрозділу.

У документі про науковий ступінь доктора філософії, доктора наук зазначається повне найменування вищого навчального закладу (наукової установи), у спеціалізованій вченій раді якого (якої) захищено дисертацію.

Державний документ про вищу освіту видається вищим навчальним закладом тільки з акредитованої спеціальності.

Вищі навчальні заклади з акредитованої спеціальності можуть разом з державними документами про вищу освіту видавати власні документи про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра, вимоги до яких встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. Вищі навчальні заклади з неакредитованої спеціальності видають власний документ про вищу освіту.

Державні документи про вищу освіту виготовляються та видаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Особи, відраховані з вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійними, освітньо-науковою, науковою програмами, отримують академічні довідки встановленого центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки зразка.

Стаття 10. Післядипломна освіта

1. Післядипломна освіта — спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її професійних знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем та практичного досвіду.

2. Післядипломна освіта включає:

спеціалізацію — набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, що мають особливості, в межах спеціальності;

підвищення кваліфікації — набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах професійної діяльності або наукової спеціальності;

стажування — набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної професійної діяльності або наукової спеціальності.

3. Формами післядипломної освіти можуть бути:

асистентура-стажування;

інтернатура;

лікарська резидентура;

клінічна ординатура тощо.

4. Асистентура-стажування проводиться в університетах, академіях і є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів мистецького спрямування.

5. Інтернатура проводиться в університетах, академіях і є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

6. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком спеціальностей.

7. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та (або) резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.

8. Особа, яка успішно пройшла навчання за програмою післядипломної освіти, отримує відповідний документ, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

9. Післядипломна освіта здійснюється академіями, інститутами післядипломної освіти, відповідними структурними підрозділами вищих навчальних закладів, наукових, навчально-наукових установ у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Розділ III
ЗМІСТ ВИЩОЇ ОСВІТИ. СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 11. Зміст вищої освіти

1. Зміст вищої освіти — науково обґрунтована система дидактичного і методично оформленого навчального матеріалу, яка створена з урахуванням суспільних вимог до кадрів з вищою освітою і визначається стандартами вищої освіти для освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукового рівнів із спеціальностей, визначених у відповідних переліках спеціальностей.

Стаття 12. Переліки галузей освіти і науки та спеціальностей вищої освіти

1. Переліки галузей освіти і науки для підготовки кадрів з вищою освітою у вищих навчальних закладах (наукових установах) затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

2. Переліки спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра і магістра, містять найменування галузей освіти і спеціальностей.

3. Переліки спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів з вищою освітою за освітньо-науковим рівнем доктора філософії і науковим рівнем доктора наук, проводиться захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії, доктора наук, містять найменування галузей науки та спеціальностей.

4. Переліки спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів з вищою освітою у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра і магістра та освітньо-науковим рівнем доктора філософії, науковим рівнем доктора наук, затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки за погодженням з відповідними заінтересованими центральними органами виконавчої влади та об’єднаннями організацій роботодавців.

Стаття 13. Стандарти вищої освіти

1. Стандарти вищої освіти розробляються відповідно до Національної рамки кваліфікацій і є основою оцінки якості вищої освіти з кожної спеціальності за певними освітньо-професійними, освітньо-науковими програмами відповідних освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукового рівнів, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ) усіх типів незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

До стандартів вищої освіти входять:

освітньо-кваліфікаційні, освітньо-наукові характеристики;

освітньо-професійні, освітньо-наукові програми;

засоби діагностики якості освіти.

2. Освітньо-кваліфікаційна, освітньо-наукова характеристика визначає цілі освітньої і професійної підготовки випускника вищого навчального закладу (наукової установи), його компетентності, інші соціально важливі якості, систему виробничих функцій і типових завдань щодо діяльності та умінь для їх реалізації, а також сферу застосування праці випускника у структурі економічної діяльності.

Освітньо-кваліфікаційні, освітньо-наукові характеристики розробляються за кожною спеціальністю для відповідних освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукових рівнів і затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної соціальної політики та відповідними заінтересованими центральними органами виконавчої влади, об’єднаннями організацій роботодавців.

3. Освітньо-професійна, освітньо-наукова програма визначає нормативний зміст підготовки кадрів з вищою освітою та нормативний строк навчання за певною спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня і містить:

перелік нормативних навчальних дисциплін, обсяг часу, відведеного для їх вивчення, форми підсумкового контролю;

перелік видів навчальної і виробничої практики, строки та вимоги до їх проведення;

програми нормативних навчальних дисциплін;

нормативний строк навчання.

Освітньо-професійні, освітньо-наукові програми розробляються за кожною спеціальністю відповідних освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукових рівнів і затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади, об’єднаннями організацій роботодавців.

Для наукового рівня доктора наук розробляється наукова програма (індивідуальний план підготовки дисертаційної роботи).

Програма нормативної навчальної дисципліни містить виклад змісту навчальної дисципліни, послідовність її вивчення, перелік знань та вмінь, критерії підсумкового контролю, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів.

Програми нормативних навчальних дисциплін затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки і можуть погоджуватися об’єднаннями організацій роботодавців.

4. Освітньо-наукові характеристики та освітньо-наукові програми погоджуються з Національною академією наук України, національними галузевими академіями наук.

5. Засоби діагностики якості освіти визначають стандартизовані методики та систему формалізованих завдань, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей і використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти.

Засоби діагностики якості вищої освіти розробляються за кожною спеціальністю для відповідних освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукового рівнів і затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки і можуть погоджуватися об’єднаннями організацій роботодавців.

6. Стандарт вищої освіти містить державну складову та складову вищого навчального закладу (наукової установи).

7. Державна складова стандарту вищої освіти містить:

освітньо-кваліфікаційну, освітньо-наукову характеристику;

освітньо-професійну, освітньо-наукову програму в частині переліку нормативних навчальних дисциплін, обсягу часу, відведеного для їх вивчення, форм підсумкового контролю, програм нормативних навчальних дисциплін та строку навчання;

засоби діагностики якості вищої освіти в частині нормативних навчальних дисциплін.

8. Державна складова стандартів вищої освіти є обов’язковою для всіх вищих навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування.

9. Складова стандарту вищої освіти вищого навчального закладу містить:

варіативну складову освітньо-професійної, освітньо-наукової програми в частині переліку варіативних навчальних дисциплін, обсягу часу, відведеного для їх вивчення, та форми підсумкового контролю;

засоби діагностики якості вищої освіти в частині варіативних навчальних дисциплін.

10. Варіативні навчальні дисципліни визначаються вищим навчальним закладом з урахуванням спеціалізацій та наукових і науково-технічних досягнень вищого навчального закладу з метою задоволення освітніх і професійних потреб осіб, які навчаються, та замовників освітніх послуг.

Перелік спеціалізацій визначається вищим навчальним закладом.

Вищі навчальні заклади на підставі освітньо-професійної, освітньо-наукової програми розробляють навчальний план за кожною спеціальністю, який визначає перелік та обсяг нормативних і варіативних навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми поточного та підсумкового контролю. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план.

Навчальний і робочий навчальний плани є нормативними документами вищого навчального закладу і затверджуються його керівником.

Стаття 14. Науково-методичне забезпечення вищої освіти

1. Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання), науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.

Типове положення про науково-методичну установу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розділ IV
УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 15. Система вищої освіти

1. Систему вищої освіти становлять:

вищі навчальні заклади всіх форм власності;

інші юридичні особи, що провадять освітню діяльність, пов’язану із наданням вищої освіти;

органи, які здійснюють управління у сфері вищої освіти;

учасники навчального процесу та наукової діяльності.

Стаття 16. Управління у сфері вищої освіти

1. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

забезпечує проведення державної політики у сфері вищої освіти;

організовує розроблення та виконання відповідних загальнодержавних та інших програм;

забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти;

затверджує методику оцінювання якості вищої освіти для складення Національного рейтингу вищих навчальних закладів відповідно до законодавства;

затверджує Національну рамку кваліфікацій;

видає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

забезпечує здійснення контролю за виконанням законодавства про вищу освіту;

спрямовує і координує в установленому порядку діяльність центрального органу виконавчої влади, що здійснює державний нагляд (контроль) за діяльністю вищих навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

2. Управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється:

центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки;

Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання);

органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади;

власниками вищих навчальних закладів;

органами громадського самоврядування в освіті (спілки ректорів (директорів) вищих навчальних закладів України, регіональні ради ректорів (директорів) вищих навчальних закладів, конференції, з’їзди, асоціації педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, асоціації вищих навчальних закладів тощо);

незалежними установами контролю та оцінки якості освіти (агенції, бюро, професійні асоціації тощо), які є складовими національної системи оцінки якості вищої освіти, що створюється та функціонує відповідно до законодавства.

Стаття 17. Повноваження центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання)

1. Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки:

1) провадить діяльність у сфері вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан вищої освіти, формує стратегічні напрями розвитку вищої освіти з урахуванням науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

2) розробляє програми розвитку вищої освіти, бере участь у формуванні державної політики у сфері вищої освіти, науки, підготовки кадрів з вищою освітою;

3) розробляє і затверджує відповідно до вимог цього Закону державну складову стандартів вищої освіти;

4) разом із центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної соціальної політики та об’єднаннями організацій роботодавців розробляє Національну рамку кваліфікацій;

5) визначає нормативи матеріально-технічного і фінансового забезпечення вищих навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) здійснює науково-методичне керівництво і контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти;

7) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

8) здійснює ліцензування і контроль за діяльністю суб’єктів господарювання, які провадять набір іноземців на навчання в Україні, незалежно від форми власності, видає їм ліцензії на провадження освітньої діяльності;

9) здійснює в установленому порядку ліцензування освітніх послуг, що надаються вищими навчальними закладами, науковими установами, іншими юридичними особами незалежно від форми власності та акредитацію спеціальностей і вищих навчальних закладів, веде Державний реєстр вищих навчальних закладів та наукових установ, що здійснюють підготовку кадрів з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними, освітньо-науковим, науковим рівнями;

10) організовує роботу Державної акредитаційної комісії, до складу якої входять представники вищих навчальних закладів, органів державної влади та об’єднань організацій роботодавців, відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України;

11) формує пропозиції і розміщує державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково-педагогічних кадрів у порядку, встановленому законодавством;

12) сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів;

13) затверджує Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів;

14) затверджує статути вищих навчальних закладів, що належать до сфери його управління;

15) погоджує статути державних вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління інших центральних органів виконавчої влади, та комунальних вищих навчальних закладів;

16) організовує вибори, призначає на посаду та звільняє з посади керівників вищих навчальних закладів, що належать до сфери його управління;

17) погоджує затвердження на посаду керівників державних вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління інших центральних органів виконавчої влади та комунальних вищих навчальних закладів;

18) організовує атестацію педагогічних працівників вищих навчальних закладів для  присвоєння їм кваліфікаційних категорій та педагогічних звань у порядку, встановленому законодавством;

19) утворює та організовує роботу атестаційної колегії з питань підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів;

20) формує нормативні та методичні засади діяльності спеціалізованих вчених рад та експертних рад;

21) розробляє і затверджує вимоги до здобувачів наукових ступенів доктора філософії та доктора наук, вчених звань старшого дослідника, доцента, професора та встановлює критерії їх атестації;

22) формує мережу спеціалізованих вчених рад та експертних рад, проводить експертизу дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора філософії і доктора наук, затверджує або скасовує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів доктора філософії і доктора наук;

23) присвоює науковим і науково-педагогічним працівникам вчені звання старшого дослідника, доцента, професора;

24) здійснює в установленому законодавством порядку переатестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, розглядає питання позбавлення наукових ступенів доктора філософії і доктора наук та вчених звань старшого дослідника, доцента, професора, оформлення та видачі дипломів і атестатів, а також розглядає апеляції;

25) здійснює визнання (нострифікацію) іноземних документів про вищу освіту, наукові ступені доктора філософії, доктора наук та вчені звання старшого дослідника, доцента, професора, крім випадків, визначених цим Законом;

26) разом з Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання), органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать комунальні вищі навчальні заклади, забезпечує реалізацію державної політики у сфері вищої освіти і здійснює контроль за виконанням вимог нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування;

27) сприяє діяльності студентського самоврядування у вищих навчальних закладах;

28) проводить моніторинг якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами та їх цінової політики;

29) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

2. Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання):

1) беруть участь у реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів, проведенні ліцензування освітньої діяльності, що провадиться вищими навчальними закладами та акредитації спеціальностей і вищих навчальних закладів;

2) формують і розміщують державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково-педагогічних кадрів у порядку, встановленому законодавством;

3) беруть участь у визначенні нормативів матеріально-технічного і фінансового забезпечення вищих навчальних закладів;

4) здійснюють розподіл випускників вищих навчальних закладів для подальшого проходження служби;

5) здійснюють контроль за дотриманням вимог щодо якості вищої освіти;

6) організовують вибори, призначають на посаду та звільняють з посади керівників підпорядкованих вищих навчальних закладів за погодженням із центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки;

7) затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки статути підпорядкованих вищих навчальних закладів;

8) здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством.

3. Акти центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими до виконання Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання), органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, вищими навчальними закладами незалежно від форми власності.

Стаття 18. Державний нагляд (контроль) у сфері вищої освіти

1. Забезпечення реалізації державної політики у сфері вищої освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю вищих навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 Стаття 19. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади

1. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, в межах своїх повноважень:

забезпечують виконання державних програм у сфері вищої освіти;

вивчають потребу у кадрах на місцях і вносять центральному органу виконавчої влади у сфері економічного розвитку і торгівлі та центральному органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки пропозиції щодо обсягу державного замовлення на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

подають центральному органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки пропозиції щодо формування мережі вищих навчальних закладів;

затверджують за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки статути вищих навчальних закладів, що належать до сфери їх управління;

сприяють працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, що належать до сфери їх управління, їх соціальному захисту;

залучають підприємства, установи, організації (за їх згодою) до розв’язання проблем розвитку вищої освіти.

Стаття 20. Повноваження власника (власників) вищого навчального закладу

1. Повноваження власника (власників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються статутом вищого навчального закладу відповідно до законодавства. Власник (власники) вищого навчального закладу:

призначає керівника вищого навчального закладу на умовах контракту відповідно до вимог цього Закону;

здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу;

здійснює контроль за дотриманням умов, передбачених рішенням про заснування вищого навчального закладу;

приймає рішення про припинення вищого навчального закладу;

здійснює інші повноваження, передбачені статутом вищого навчального закладу та законодавством.

2. Власник (власники) здійснює (здійснюють) повноваження, передбачені частиною першою цієї статті, щодо управління вищим навчальним закладом безпосередньо або через уповноважений ним (ними) орган (особу).

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може (можуть) делегувати окремі повноваження керівникові вищого навчального закладу.

Розділ V
ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Стаття 21. Мета і основні завдання діяльності вищого навчального закладу

1. Основною метою діяльності вищого навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для здобуття особою вищої освіти, підготовка кадрів з вищою освітою для задоволення потреб держави.

2. Основними завданнями вищого навчального закладу є:

провадження освітньої діяльності, що забезпечує підготовку кадрів відповідних освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукового, наукового рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

провадження наукової, науково-технічної, виробничої, інноваційної діяльності, дорадництва та роботи з упровадження досягнень науково-технічного прогресу за відповідними видами економічної діяльності в університетах, академіях, коледжах;

забезпечення фізичного розвитку особистості шляхом фізичного виховання, фізичної реабілітації та рекреації, провадження культурно-виховної діяльності;

забезпечення виконання державного замовлення та договорів на підготовку кадрів з вищою освітою;

здійснення підготовки наукових, науково-педагогічних кадрів в університетах та академіях;

атестація наукових кадрів в університетах, академіях, коледжах та педагогічних кадрів у професійних коледжах;

вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;

забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі гуманізму і поваги до Конституції України та державних символів України;

підвищення освітнього і культурного рівня громадян;

установлення міжнародних зв’язків та провадження міжнародної діяльності в галузі освіти, науки, спорту, мистецтва і культури;

забезпечення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.

Стаття 22. Правовий статус вищого навчального закладу

1. Вищий навчальний заклад є юридичною особою, який утворюється у передбачених законом організаційно-правових формах для провадження освітньої та інших видів діяльності і виконання завдань, що визначені частиною другою статті 21 цього Закону.

2. Вищий навчальний заклад відповідно до законодавства може бути засновником (співзасновником) інших юридичних осіб. Засновані вищим навчальним закладом юридичні особи провадять свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої, інноваційної діяльності вищого навчального закладу, дорадництва та (або) сприяють виконанню інших його статутних завдань.

Вищі навчальні заклади можуть провадити освітню діяльність разом з іноземними навчальними закладами за узгодженими навчальними планами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів.

3. Вищі навчальні заклади в установленому порядку можуть утворювати навчальні, навчально-наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, консорціуми. Всі учасники комплексу, консорціуму зберігають статус юридичної особи і фінансову самостійність. Положення про консорціум затверджується Кабінетом Міністрів України

4. У державних і комунальних вищих навчальних закладах кількість студентів, прийнятих на перший курс за державним замовленням, повинна становити не менш як 51 відсоток загальної кількості студентів, прийнятих на перший курс.

Стаття 23. Типи вищих навчальних закладів

1. Відповідно до напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет — вищий навчальний заклад, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра, освітньо-наукового рівня доктора філософії і наукового рівня доктора наук з гуманітарних, економічних, природничих, технічних та інших галузей науки, техніки, культури і мистецтв, військової справи, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть діяти класичні та профільні університети.

Класичний університет діє за умови, якщо у ньому здійснюється підготовка бакалаврів і магістрів не менш як за вісьмома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як з дванадцяти наукових спеціальностей, у тому числі не менш як з двох гуманітарних, економічних, природничих або технічних спеціальностей.

Профільний (технічний, технологічний, економічний, педагогічний, медичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) університет діє за умови, якщо у ньому здійснюється підготовка бакалаврів і магістрів не менш як за чотирма галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як з восьми наукових спеціальностей, у тому числі не менш як з шести профільних спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання).

Вимоги до мистецьких та військових профільних університетів  (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання) встановлюються Кабінетом Міністрів України;

2) академія — вищий навчальний заклад, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра та освітньо-наукового рівня доктора філософії і наукового рівня доктора наук у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, військової справи, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Освітня діяльність, пов’язана із здобуттям вищої освіти музичного спрямування, може провадитися у консерваторіях.

Академія діє за умови, якщо у ній здійснюється підготовка бакалаврів і магістрів не менш як за двома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як з двох наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання).

Вимоги до мистецьких та військових академій  (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання) встановлюються Кабінетом Міністрів України;

3) коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету чи академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за певними спеціальностями, провадить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) професійний коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, коледжу, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за однією або кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Стаття 24. Національний вищий навчальний заклад

1. Державному університетові або державній академії відповідно до законодавства може бути надано статус національного вищого навчального закладу.

2. Положення про національний вищий навчальний заклад затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Національний вищий навчальний заклад має право:

1) отримувати відповідно до законодавства на пріоритетних засадах (за інших рівних умов) державне замовлення на підготовку кадрів з високотехнологічних спеціальностей;

2) отримувати відповідно до законодавства на пріоритетних засадах передбачені державним бюджетом кошти для провадження наукової і науково-технічної діяльності;

3) здійснювати перерозподіл нормативів чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника за спеціальностями однієї галузі освіти з урахуванням результатів їх наукової діяльності у межах затверджених загальної чисельності науково-педагогічних працівників та асигнувань на оплату праці;

4) самостійно перерозподіляти ліцензований обсяг прийому за спеціальностями у межах відповідної галузі освіти;

5) здійснювати підготовку кадрів з вищою освітою за експериментальними навчальними планами і програмами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки;

6) визнавати дипломи про здобуті в закордонних університетах кваліфікації магістра, доктора філософії, доктора наук та вчені звання доцента, професора при зарахуванні на строк не більше ніж на один навчальний рік на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника під час реалізації міжнародних освітніх та наукових програм.

7) отримувати на пріоритетних засадах за рахунок загального фонду державного бюджету фінансування для придбання наукового і навчального обладнання, комп’ютерних програм тощо, у разі наявності відповідних бюджетних призначень у державному бюджеті;

8) утворювати спеціалізовані загальноосвітні навчальні заклади (ліцеї).

4. Національному університетові, що має вагомі наукові здобутки, з метою розширення дослідницької та інноваційної діяльності, поглиблення інтеграції у світовий освітньо-науковий простір Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки та за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади на конкурсній основі може надаватися статус дослідницького університету відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Дослідницький університет має право:

приймати рішення про присудження в установленому порядку наукових ступенів доктора філософії, доктора наук з видачею державного документа встановленого зразка;

приймати рішення про присвоєння в установленому порядку вчених звань старшого дослідника, доцента, професора з видачею державного документа встановленого зразка;

встановлювати нормативи чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника в межах затверджених загальної чисельності науково-педагогічних працівників та асигнувань на оплату праці;

Інші права дослідницького університету за основними напрямами його діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25. Утворення та припинення вищого навчального закладу

1. Утворення та припинення державних університетів, академій, коледжів, а також їх філій здійснюється Кабінетом Міністрів України.

2. Утворення та припинення державних професійних коледжів та їх філій здійснюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання) за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

3. Утворення та припинення комунальних університетів, академій, коледжів та їх філій здійснюється органами місцевого самоврядування за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

4. Утворення та припинення комунальних професійних коледжів здійснюється органами місцевого самоврядування за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

5. Утворення та припинення приватних вищих навчальних закладів та їх філій здійснюється їх засновником (засновниками) або учасником (учасниками) — фізичними та (або) юридичними особами — за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

6. Університети, академії, коледжі відповідно до законодавства іноземних держав та за згодою центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки можуть утворювати свої структурні підрозділи за кордоном.

7. Вищі навчальні заклади іноземних держав можуть з дозволу центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки утворювати свої структурні підрозділи на території України.

8. Утворення в Україні вищих навчальних закладів за участю іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

9. Вищий навчальний заклад діє на підставі власного статуту.

Статут вищого навчального закладу повинен містити:

повне найменування, в якому зазначаються організаційно-правова форма та тип вищого навчального закладу, його місцезнаходження, дата прийняття рішення про утворення;

права та обов’язки засновника (засновників) або учасника (учасників);

обсяг основних засобів (розмір статутного капіталу), наданих засновником (засновниками) або учасником (учасниками);

порядок утворення, діяльності та повноваження органів управління вищим навчальним закладом, права та обов’язки керівника;

порядок обрання представників до органів громадського самоврядування;

джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна вищого навчального закладу;

порядок звітності, контролю за провадженням фінансово-господарської діяльності;

порядок взаємовідносин з профспілковими організаціями та органами громадського самоврядування, в тому числі студентського;

концепцію освітньої діяльності;

порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу;

порядок припинення вищого навчального закладу;

іншу інформацію, не заборонену законодавством.

Стаття 26. Ліцензування освітньої діяльності, акредитація спеціальностей та вищого навчального закладу

1. Освітня діяльність у сфері вищої освіти провадиться вищими навчальними закладами, іншими юридичними особами на підставі ліцензій, які видаються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У ліцензії зазначаються повне найменування вищого навчального закладу, іншої юридичної особи, відокремлених підрозділів, що провадять освітню діяльність, та їх місцезнаходження, вид освітньої діяльності (підготовка кадрів за спеціальностями, післядипломна освіта та надання інших освітніх послуг), ліцензований обсяг.

Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки на підставі заяви вищого навчального закладу, іншої юридичної особи про проведення ліцензійної експертизи та її результатів приймає у двомісячний строк з дати надходження такої заяви рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі.

Обов’язковою умовою видачі ліцензії вищим навчальним закладам, іншим юридичним особам є наявність у них необхідної власної, переданої в оперативне управління або орендованої не менш як на нормативний строк підготовки кадрів за відповідною освітньо-професійною, освітньо-науковою, науковою програмою матеріально-технічної бази, науково-методичного та інформаційного забезпечення, бібліотеки, договорів з підприємствами, установами, організаціями про надання баз практики, педагогічних, науково-педагогічних кадрів за нормативами, що встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Вищому навчальному закладу, іншій юридичній особі, що успішно пройшли ліцензійну експертизу, видається ліцензія на кожну спеціальність на необмежений строк.

Вищі навчальні заклади, що мають ліцензії, вносяться центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

У разі отримання ліцензії новоутвореним вищим навчальним закладом або у разі реорганізації професійного коледжу в коледж на строк до отримання сертифіката про акредитацію спеціальностей навчальний заклад формує структуру штатного розпису, здійснює оплату праці працівників та стипендіальне забезпечення осіб, які навчаються, з урахуванням спеціальностей, освітньо-кваліфікаційних, освітньо-наукових рівнів, зазначених у ліцензії.

2. Акредитація спеціальності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

За результатами акредитації спеціальності видається сертифікат. У сертифікаті про акредитацію спеціальності зазначаються повне найменування вищого навчального закладу, відокремлених структурних підрозділів, іншої юридичної особи, що провадить освітню діяльність, та їх місцезнаходження, спеціальності, освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, строк дії сертифіката.

Строк дії сертифіката про акредитацію спеціальності не може перевищувати десять років. Продовження строку дії сертифіката здійснюється у порядку, встановленому для його одержання. З дня прийняття рішення про припинення вищого навчального закладу, наукової установи виданий сертифікат втрачає чинність.

3. Акредитація вищого навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Строк дії сертифіката про акредитацію вищого навчального закладу за певним типом не може перевищувати десять років. Продовження строку дії сертифіката здійснюється у порядку, встановленому для його одержання.

4. Форми ліцензій на освітню діяльність та сертифікатів про акредитацію спеціальностей, порядок їх оформлення, переоформлення, видачі, зберігання та обліку затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

5. Підставами для переоформлення ліцензії на освітню діяльність є:

зміна найменування вищого навчального закладу чи місця його розташування;

реорганізація вищих навчальних закладів, що мають ліцензії, шляхом їх злиття або приєднання одного вищого навчального закладу до іншого.

Переоформлення ліцензії на освітню діяльність здійснюється без проведення процедури ліцензування. У разі реорганізації вищих навчальних закладів, інших юридичних осіб шляхом злиття або приєднання переоформлення ліцензії здійснюється на основі ліцензій вищих навчальних закладів, інших юридичних осіб, що реорганізуються.

У разі втрати чи пошкодження ліцензії вищий навчальний заклад, інша юридична особа має право звернутися до центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки із заявою про видачу дубліката ліцензії.

Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з дати надходження заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.

6. Ліцензія на освітню діяльність вищого навчального закладу, іншої юридичної особи може бути анульована лише у разі:

подання вищим навчальним закладом, іншою юридичною особою заяви про припинення освітньої діяльності;

рішення про припинення діяльності навчального закладу;

порушення ліцензійних умов та Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів;

виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих для ліцензування та акредитації;

невиконання вищим навчальним закладом, іншою юридичною особою розпорядження про усунення порушення ліцензійних умов;

рішення центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки про визнання спеціальності неакредитованою.

Рішення про анулювання ліцензії на освітню діяльність приймає центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. Під час розгляду питання про анулювання ліцензії на освітню діяльність заслуховується інформація представника відповідного вищого навчального закладу, іншої юридичної особи.

У разі анулювання ліцензії вищий навчальний заклад, інша юридична особа втрачає право провадити освітню діяльність, пов’язану з наданням відповідної освітньої послуги.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржене до суду.

7. Інформація про ліцензії та сертифікати про акредитацію є публічною і міститься у Державному реєстрі вищих навчальних закладів та наукових установ.

Положення про Державний реєстр вищих навчальних закладів та наукових установ затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 27. Принципи діяльності вищого навчального закладу

1. Діяльність вищого навчального закладу провадиться на основі принципів:

автономії та самоврядування;

розмежування прав, повноважень та відповідальності засновника (засновників) або учасника (учасників), державних органів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить вищий навчальний заклад, управління вищою освітою, органів управління вищого навчального закладу та його структурних підрозділів;

поєднання колегіальних та єдиноначальних засад;

незалежності від політичних партій, громадських та релігійних організацій.

2. Автономія та самоврядування вищого навчального закладу реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право:

самостійно визначати форми навчання та форми організації навчального процесу;

приймати на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників;

запроваджувати рейтингове оцінювання освітніх, науково-дослідницьких та інноваційних досягнень осіб, які навчаються, та  педагогічних, наукових та науково-педагогічних працівників;

надавати додаткові освітні та інші послуги відповідно до законодавства;

самостійно розробляти та запроваджувати власні програми наукової, науково-дослідної, науково-технічної та інноваційної діяльності;

самостійно запроваджувати і припиняти спеціалізації, визначати їх зміст і програми вибіркових навчальних дисциплін;

утворювати, реорганізовувати і припиняти відповідно до законодавства структурні підрозділи;

приймати рішення про викладання однієї або декількох дисциплін іншими мовами, забезпечивши при цьому знання особами які навчаються, відповідної навчальної дисципліни українською мовою;

провадити видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу;

провадити на підставі відповідних договорів спільну діяльність з навчальними закладами, науковими установами та іншими юридичними особами;

брати участь у роботі міжнародних організацій;

запроваджувати власну символіку та атрибутику;

установлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників вищого навчального закладу;

звертатися з ініціативою до органів, які здійснюють управління у сфері вищої освіти, про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у сфері вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами;

користуватися земельними ділянками у порядку, встановленому законодавством;

провадити фінансово-господарську та іншу діяльність відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу;

розпоряджатися власними надходженнями, зокрема отриманими від надання додаткових платних послуг здобувачам вищої освіти та іншим фізичним і юридичним особам;

відкривати поточні та депозитні рахунки в банках.

3. Управління вищим військовим навчальним закладом (вищим навчальним закладом з особливими умовами навчання) здійснюється з урахуванням особливостей, що визначені законодавством, стосовно специфіки діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань, центральних органів виконавчої влади з спеціальним статусом, спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань цивільного захисту та у сфері митної справи, у сфері внутрішніх справ, у сфері спеціального зв’язку та захисту інформації, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Стаття 28. Структурні підрозділи вищого навчального закладу

1. Структурні підрозділи вищого навчального закладу утворюються відповідно до законодавства. Структурні підрозділи можуть мати окремі права фінансово-господарської самостійної діяльності.

2. Структурними підрозділами університету, академії є кафедри, факультети, інститути, бібліотека, відокремлені структурні підрозділи тощо, коледжу — кафедри, факультети, бібліотека, відокремлені структурні підрозділи тощо.

Кафедра — базовий структурний підрозділ університету, академії, коледжу (його відповідних структурних підрозділів), що провадить навчальну, методичну та організаційну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом.

Кафедра утворюється за рішенням вченої ради вищого навчального закладу за умови, що до її складу входить не менш як п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи і не менш як три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідувач (начальник) кафедри, який має науковий ступінь та/або вчене звання відповідно до профілю кафедри та обирається на цю посаду за конкурсом вченою радою вищого навчального закладу строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років). Із завідувачем (начальником) кафедри керівник вищого навчального закладу укладає контракт.

Факультет — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ університету, академії, коледжу, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет утворюється за рішенням вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менш як три кафедри і він спроможний забезпечити навчання не менш як 250 студентів за денною формою навчання (за винятком факультетів мистецьких та військових (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання), вимоги до яких встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки).

Інститут — організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ університету, академії, що об’єднує відповідні кафедри, лабораторії, науково-дослідні центри та експериментальні лабораторії, що проводять наукові дослідження з пріоритетних напрямів науки і техніки. Інститут утворюється за рішенням вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менш як п’ять кафедр і він спроможний забезпечити навчання не менш як 500 студентів за денною формою навчання (за винятком інститутів мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання), вимоги до яких встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки).

Бібліотеку університету, академії, коледжу очолює директор, який призначається на посаду керівником за погодженням з вченою радою вищого навчального закладу строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років).

Типове положення про кафедру, факультет, інститут, бібліотеку затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Університет, академія, коледж можуть мати у своєму складі військовий навчальний підрозділ (військовий інститут, коледж, факультет або кафедру військової підготовки). Військовий інститут як структурний підрозділ цивільного вищого навчального закладу може мати у своєму складі факультети та військовий професійний коледж. Створення та припинення військового навчального підрозділу вищого навчального закладу здійснюється у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу може мати права юридичної особи, які визначаються відповідно до законодавства.

Керівництво військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу, а також його структурними підрозділами здійснюється відповідними начальниками, які призначаються на посаду за конкурсом відповідно до законодавства на строк до п’яти років.

3. Структурними підрозділами професійного коледжу є відділення, циклові комісії, бібліотека тощо.

Циклова комісія — структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить навчальну, методичну та організаційну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Циклова комісія утворюється за рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менш як три педагогічних працівники.

Відділення — структурний підрозділ, що об’єднує навчальні групи з не менш як двох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи.

Бібліотеку професійного коледжу очолює завідувач, який призначається на посаду керівником вищого навчального закладу за погодженням з педагогічною радою відповідно до законодавства.

Типове положення про циклову комісію, відділення, бібліотеку затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

4. Відокремлені структурні підрозділи вищих навчальних закладів — філії і навчально-консультаційні центри (представництва) утворюються поза місцем розташування вищого навчального закладу, в іншій адміністративно-територіальній одиниці з метою наближення місця навчання студентів до місця їх проживання.

Філія утворюється відповідно до законодавства у такому ж порядку, що і вищий навчальний заклад, за умови, що до її складу входить не менш як два факультети (відділення).

Філію очолює директор (начальник), який призначається відповідно до законодавства у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

Навчально-консультаційний центр (представництво) здійснює надання студентам заочної (дистанційної) форми навчання консультацій щодо засвоювання ними навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань, контрольних робіт та забезпечує створення умов для самостійної роботи студентів у міжсесійний період.

Утворення та припинення навчально-консультаційного центру (представництва) здійснюється власником (власниками) або уповноваженим ним органом за погодженням з органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Порядок функціонування навчально-консультаційного центру (представництва) визначається положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Навчально-консультаційний центр (представництво) очолює директор, який призначається відповідно до законодавства у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

Поза місцем розташування вищого навчального закладу, в іншій адміністративно-територіальній одиниці можуть також утворюватися згідно з вимогами пунктів 3 і 4 частини першої статті 23 цього Закону та абзаців третього — шостого частини другої цієї статті коледжі, професійні коледжі, кафедри, факультети, інститути тощо, які виконують функції відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу.

Рішення про утворення таких підрозділів приймається власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом за погодженням з органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Освітня діяльність відокремлених структурних підрозділів вищого навчального закладу (філій, факультетів, інститутів, коледжів, професійних коледжів тощо) ліцензується, спеціальності, за якими здійснюється підготовка кадрів, акредитуються у порядку, встановленому законодавством.

Відокремлені структурні підрозділи вищих навчальних закладів, що утворені відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 23 цього Закону (коледжі, професійні коледжі) та абзаців третього — шостого частини другої цієї статті (факультети, інститути), можуть мати окремі права щодо фінансово-господарської самостійності і діють на підставі положень, затверджених відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу.

5. Відокремленими структурними підрозділами університету, академії можуть бути наукові, науково-дослідні та навчально-науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор (начальник), який обирається вченою радою вищого навчального закладу на посаду за конкурсом строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років). Повноваження директора (начальника) інституту, з яким укладено контракт, та вимоги до його кандидатури визначаються відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу.

У структурі вищого навчального закладу можуть утворюватися:

навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об’єднують споріднені факультети, коледжі, професійні коледжі, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі та проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, університетські клініки, лікарні, полігони, технопарки, інші підрозділи;

навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об’єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку кадрів з певних спеціальностей та проводять наукові дослідження за певним напрямом;

науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об’єднують споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи;

підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи післядипломної освіти, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, наукові підрозділи, навчально-виробничі та творчі майстерні, музеї, навчальні театри і студії, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, центри студентського спорту, спортивно-оздоровчі табори, заклади культурно-побутового, лікувально-профілактичного призначення, студентські їдальні та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

Порядок утворення таких структурних підрозділів визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

6. Вищий навчальний заклад може розміщувати свої навчальні, науково-дослідні та навчально-науково-виробничі підрозділи на підприємствах, в установах та організаціях відповідно до законодавства.

7. Вищий навчальний заклад, що готує кадри медичного та ветеринарного спрямувань або здійснює їх післядипломну освіту, та академія, інститут післядипломної освіти, що здійснюють післядипломну освіту, разом з центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування можуть створювати на базі наукових установ, закладів охорони здоров’я, у тому числі тих, що належать територіальним громадам або передані їм, клінічні бази установ медичної освіти, університетські лікарні.

Клінічна база установи медичної освіти, університетська лікарня створюються з метою забезпечення навчального процесу студентів, підвищення кваліфікації медичних працівників, а також надання багатопрофільної висококваліфікованої медичної допомоги.

Порядок утворення і функціонування клінічних баз установ медичної освіти, університетських лікарень визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 29. Забезпечення державою діяльності вищих навчальних закладів

1. Держава в особі відповідних органів державної влади забезпечує діяльність вищих навчальних закладів шляхом:

визначення перспектив та напрямів розвитку вищої освіти;

створення нормативно-правової бази їх діяльності;

затвердження стандартів вищої освіти;

здійснення ліцензування освітньої діяльності та акредитації спеціальностей, вищого навчального закладу за типом;

створення та забезпечення функціонування національної системи оцінки якості вищої освіти;

надання особам, які працюють і навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та гарантій, установлених законодавством;

установлення для педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників вищих навчальних закладів посадових окладів та ставок заробітної плати, а також доплат і надбавок, диференційованих відповідно до їх наукових ступенів, вчених і педагогічних звань, кваліфікаційних категорій та стажу роботи;

визначення обсягу фінансування вищих навчальних закладів з державного бюджету, встановлення нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів, однакових для вищих навчальних закладів одного статусу (в тому числі статусу національного) та типу;

створення умов для здійснення навчального та виховного процесу, організації дозвілля та побуту для працівників та осіб, які навчаються;

охорони здоров’я працівників та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.

Розділ VI
УПРАВЛІННЯ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

Стаття 30. Керівник вищого навчального закладу

1. Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов’язки і відповідальність визначаються відповідно до законодавства у статуті вищого навчального закладу.

2. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень:

вирішує питання фінансово-господарської діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розпис;

видає накази і розпорядження, дає обов’язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу доручення;

представляє вищий навчальний заклад в органах державної влади та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом, до сфери управління якого належить вищий навчальний заклад;

є розпорядником майна і коштів;

забезпечує виконання кошторису, фінансового плану, укладає договори, дає доручення;

приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;

забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;

призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з вченою радою головного бухгалтера, проректорів (заступників керівника), директора бібліотеки університету, академії, коледжу, а за погодженням з педагогічною радою — заступників керівника, головного бухгалтера, завідувача бібліотеки професійного коледжу;

визначає функціональні обов’язки працівників;

формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

відраховує з вищого навчального закладу та поновлює на навчання в ньому осіб за погодженням з органами студентського самоврядування;

забезпечує організацію та здійснення контролю за виконанням навчальних планів і програм навчальних дисциплін;

контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;

забезпечує захист інформації з обмеженим доступом;

здійснює контроль за якістю роботи педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників;

сприяє роботі органів студентського самоврядування, профспілкових організацій та створює умови для їх діяльності;

сприяє формуванню культури здоров’я студентів, зміцненню спортивно-оздоровчої бази, створює належні умови для занять масовим спортом;

разом з профспілками, їх організаціями подає для затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує їх.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої, наукової, науково-технічної діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна цього закладу.

Для вирішення основних питань діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу утворює робочі та дорадчі органи та визначає їх повноваження.

Керівник вищого навчального закладу звітує щороку перед власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу.

Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

Особливості повноважень та обов’язків керівника вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить цей вищий навчальний заклад, за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

3. Під час виходу на пенсію з посади керівника вищого навчального закладу керівник, який працював на цій посаді не менш як десять років підряд, може бути призначений на посаду радника керівника вищого навчального закладу.

Призначення радника керівника вищого навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умови призначення та виплати грошового утримання визначаються у статуті вищого навчального закладу.

Стаття 31. Керівник інституту, факультету, відділення

1. Керівництво інститутом здійснює директор (начальник), керівництво факультетом здійснює декан (начальник).

Керівник інституту (факультету) повинен мати науковий ступінь та (або) вчене звання відповідно до профілю інституту (факультету). Зазначений керівник обирається вченою радою інституту (факультету) строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу —до семи років). Керівник вищого навчального закладу укладає з керівником інституту (факультету) контракт.

Директор (начальник) інституту, декан (начальник) факультету може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам. Повноваження керівника інституту (факультету) визначаються у положенні про інститут (факультет), яке затверджується керівником вищого навчального закладу відповідно до законодавства.

Директор (начальник), декан (начальник) видають розпорядження, що стосуються діяльності відповідного інституту (факультету). Розпорядження є обов’язковими для виконання всіма працівниками інституту (факультету) і можуть бути скасовані керівником вищого навчального закладу. Керівник вищого навчального закладу скасовує розпорядження директора (начальника), декана (начальника), що суперечать законодавству, статуту вищого навчального закладу чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу.

2. Керівництво військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та факультетом (відділенням) вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання) здійснює начальник, який призначається на посаду за конкурсом. Порядок проведення конкурсу визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад з особливими умовами навчання, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу), за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

3. Керівництво відділенням здійснює завідувач (начальник). Завідувач (начальник) відділення призначається на посаду керівником вищого навчального закладу з числа педагогічних працівників, які мають вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня магістра відповідно до профілю освітньої діяльності відділення і педагогічний стаж не менш як п’ять років.

Завідувач відділення (начальник) забезпечує організацію навчально-виховного процесу, виконання навчальних планів і програм навчальних дисциплін, здійснює контроль за якістю викладання навчальних дисциплін, навчально-методичною діяльністю викладачів.

Стаття 32. Вчені ради

1. Вчена рада університету, академії, коледжу є колегіальним органом та утворюється відповідно до цього Закону керівником вищого навчального закладу на строк до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років).

До повноважень вченої ради університету, академії, коледжу належить:

розроблення і подання вищому колегіальному органу громадського самоврядування проекту статуту вищого навчального закладу, а також акта щодо внесення змін до нього;

ухвалення кошторису (річного фінансового плану та звіту) вищого навчального закладу;

ухвалення за поданням керівника вищого навчального закладу рішень щодо утворення та припинення структурних підрозділів;

погодження за поданням керівника вищого навчального закладу кандидатури щодо призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посади проректорів (заступників керівника), головного бухгалтера;

обрання за конкурсом таємним голосуванням на посади завідувачів (начальників) кафедр і професорів;

визначення варіативної частини змісту освіти і переліків навчальних дисциплін та їх програм;

ухвалення рішень з питань організації навчального процесу;

ухвалення основних напрямів проведення наукових досліджень та інноваційної діяльності;

оцінювання науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів;

прийняття рішення щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого дослідника.

Вчена рада вищого навчального закладу розглядає також інші питання діяльності вищого навчального закладу відповідно до його статуту.

Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, директори інститутів, декани факультетів, учений секретар, директор бібліотеки, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування, профспілкових органів вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють наукових, науково-педагогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів філософії, докторів наук; виборні представники, які представляють інших працівників вищого навчального закладу і які працюють у ньому на постійній основі, керівники органів студентського самоврядування вищого навчального закладу відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу повинні становити наукові, науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менш як 10 відсотків — виборні представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

Виборні представники обираються вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу за поданням структурних підрозділів, у яких вони працюють, а виборні представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, — вищим органом студентського самоврядування вищого навчального закладу.

Рішення вченої ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу.

2. Вчена рада інституту (факультету) є колегіальним органом інституту (факультету) вищого навчального закладу і утворюється строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років).

Вчену раду інституту очолює її голова — директор (начальник) інституту. Вчену раду факультету очолює її голова — декан (начальник) факультету. До складу вченої ради інституту (факультету) входять за посадами заступники директора (начальника), декана (начальника), завідувачі (начальники) кафедр, керівники органів громадського самоврядування інституту (факультету), керівники органів студентського самоврядування інституту (факультету), а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа професорів, докторів філософії, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників інституту (факультету) і працюють у ньому на постійній основі, виборні представники осіб, які навчаються в інституті (на факультеті), відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності складу вченої ради повинні становити наукові, науково-педагогічні працівники інституту (факультету) і не менш як 10 відсотків — виборні представники осіб, які навчаються в інституті (на факультеті).

Виборні представники обираються органом громадського самоврядування інституту (факультету) за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють, а виборні представники осіб, які навчаються в інституті (на факультеті), — вищим органом студентського самоврядування інституту (факультету).

До повноважень вченої ради інституту (факультету) належать:

обрання за конкурсом таємним голосуванням на посаду асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, директора (начальника) інституту, декана (начальника) факультету;

вирішення питань організації навчального процесу в інституті, на факультеті;

подання вченій раді вищого навчального закладу пропозицій щодо обрання за конкурсом завідувачів (начальників) кафедр і професорів, присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого дослідника, ухвалення навчальних планів та програм варіативних навчальних дисциплін;

визначення основних напрямів наукової діяльності інституту (факультету);

ухвалення фінансового плану і звіту, кошторису інституту (факультету);

розгляд інших питань, передбачених статутом вищого навчального закладу.

Рішення вченої ради інституту (факультету) вводяться в дію рішеннями директора (начальника) інституту, декана (начальника) факультету. Рішення вченої ради інституту (факультету) може бути скасовано вченою радою вищого навчального закладу.

3. В університеті, академії, коледжі можуть бути утворені вчені ради інших структурних підрозділів. Повноваження таких вчених рад визначаються керівником вищого навчального закладу за погодженням з вченою радою вищого навчального закладу відповідно до статуту цього закладу.

4. Особливості діяльності вченої ради вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, військового інституту як підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Генеральною прокуратурою України, до сфери управління якого він належить, за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 33. Педагогічна рада

1. Педагогічна рада професійного коледжу є колегіальним органом і утворюється керівником вищого навчального закладу на строк до трьох років.

До повноважень педагогічної ради професійного коледжу належать:

розроблення і подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту вищого навчального закладу, а також пропозицій щодо змін і доповнень до нього;

ухвалення річного фінансового плану та звіту, кошторису вищого навчального закладу;

ухвалення за поданням керівника вищого навчального закладу рішень щодо утворення та припинення структурних підрозділів;

погодження за поданням керівника вищого навчального закладу кандидатури щодо призначення на посади та звільнення з посад заступників керівника, завідувачів (начальників) відділень, головного бухгалтера та завідувача бібліотеки;

визначення вибіркової частини змісту освіти і переліків навчальних дисциплін та їх програм;

ухвалення рішень з питань організації навчального процесу;

оцінювання навчально-виховної діяльності структурних підрозділів.

Педагогічна рада професійного коледжу розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу відповідно до його статуту.

Педагогічну раду очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу педагогічної ради входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, завідувачі (начальники) відділень, завідувач бібліотеки, голови циклових комісій, інші педагогічні працівники, головний бухгалтер, керівники органів громадського самоврядування працівників вищого навчального закладу, керівники органів студентського самоврядування вищого навчального закладу відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу повинні становити педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менш як 10 відсотків — виборні представники з числа осіб, які навчаються. Виборні представники обираються вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють, а виборні представники осіб, які навчаються, — вищим органом студентського самоврядування вищого навчального закладу.

Рішення педагогічної ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу.

2. Особливості діяльності педагогічної ради військового професійного коледжу (коледжу з особливими умовами навчання) визначаються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать військові професійні коледжі, за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 34. Наглядова рада

1. В університеті, академії (крім військових навчальних закладів) утворюється наглядова рада, яка є дорадчим громадським органом.

Наглядова рада розглядає план перспективного розвитку вищого навчального закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики у сфері вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за його діяльністю, сприяє ефективній взаємодії вищого навчального закладу з органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, громадсько-політичними організаціями та суб’єктами господарської діяльності в інтересах розвитку вищої освіти.

2. Склад наглядової ради обирається вченою радою вищого навчального закладу і затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Типове положення про наглядову раду вищого навчального закладу затверджує центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Строк повноважень наглядової ради становить не менш як три роки і не більш як п’ять років.

Стаття 35. Робочі та дорадчі органи

1. Для вирішення поточних питань діяльності в університеті, академії, коледжі утворюються такі робочі органи:

ректорат;

дирекції (деканати);

приймальна комісія та інші.

Для вирішення поточних питань діяльності професійних коледжів утворюються такі робочі органи:

адміністративна рада;

приймальна комісія та інші.

У вищих військових навчальних закладах (вищих навчальних закладах з особливими умовами навчання, військових інститутах як підрозділах вищих навчальних закладів) можуть утворюватися інші робочі органи.

2. Дорадчим органом університету, академії, коледжу є науково-методична рада. Науково-методичну раду очолює керівник вищого навчального закладу або його заступник.

Дорадчим органом професійного коледжу є навчально-методична рада. Навчально-методичну раду очолює керівник вищого навчального закладу або його заступник.

3. Положення про робочі та дорадчі органи розробляється керівником вищого навчального закладу і затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 36. Органи громадського самоврядування у вищих навчальних закладах

1. Вищим колегіальним органом громадського самоврядування університету, академії, коледжу є загальні збори (конференція) трудового колективу, включаючи виборних представників з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

Порядок скликання вищого колегіального органу громадського самоврядування та його роботи визначається статутом вищого навчального закладу.

У вищому колегіальному органі громадського самоврядування повинні бути представлені всі категорії працівників вищого навчального закладу, представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити наукові, науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу, які працюють у цьому вищому навчальному закладі на постійній основі, і не менш як 10 відсотків — виборні представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі і обираються вищим органом студентського самоврядування навчального закладу.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скликається не рідше ніж один раз на рік.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування університету, академії, коледжу:

ухвалює за поданням вченої ради вищого навчального закладу статут вищого навчального закладу, а також вносить зміни до нього;

обирає претендента на посаду керівника вищого навчального закладу шляхом таємного голосування і подає свої пропозиції органу управління, в підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, або власнику (власникам) чи уповноваженому ним (ними) органу (особі);

заслуховує щороку звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;

обирає кандидатури до вченої ради вищого навчального закладу;

обирає комісію з трудових спорів відповідно до законодавства про працю;

розглядає за мотивованим поданням наглядової або вченої ради вищого навчального закладу питання про дострокове припинення повноважень керівника вищого навчального закладу;

затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу.

Органом громадського самоврядування інституту (факультету) в університеті, академії, коледжі є збори (конференція) трудового колективу інституту (факультету), включаючи виборних представників з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

Порядок скликання органу громадського самоврядування інституту (факультету) та його роботи визначається статутом вищого навчального закладу.

В органі громадського самоврядування інституту (факультету) повинні бути представлені всі категорії працівників інституту (факультету) та виборні представники з числа осіб, які навчаються в інституті (на факультеті. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити наукові та науково-педагогічні працівники інституту (факультету) і не менш як 10 відсотків — виборні представники з числа осіб, які навчаються в інституті (на факультеті) і обираються органом студентського самоврядування інституту (факультету).

Засідання органу громадського самоврядування інституту (факультету) скликається не рідше ніж один раз на рік.

Орган громадського самоврядування інституту (факультету):

проводить оцінку діяльності керівника інституту (факультету);

затверджує річний звіт про діяльність інституту (факультету);

вносить керівнику вищого навчального закладу пропозиції щодо відкликання з посади керівника інституту (факультету);

обирає виборних представників до вченої ради інституту (факультету);

обирає кандидатури до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.

2. Вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійного коледжу є загальні збори (конференція) трудового колективу, включаючи виборних представників з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

У вищому колегіальному органі громадського самоврядування професійного коледжу повинні бути представлені всі категорії працівників вищого навчального закладу та представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити педагогічні працівники вищого навчального закладу, які працюють у цьому вищому навчальному закладі на постійній основі, і не менш як 10 відсотків — виборні представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

Засідання вищого колегіального органу громадського самоврядування скликаються не рідше ніж один раз на рік.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування професійного коледжу:

ухвалює статут вищого навчального закладу, а також вносить зміни до нього;

обирає претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу;

вносить подання власнику (власникам) про дострокове звільнення керівника вищого навчального закладу;

заслуховує щороку звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;

обирає комісію з трудових спорів відповідно до законодавства про працю;

затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу.

Стаття 37. Студентське самоврядування

1. У вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах діє студентське самоврядування, яке є невід’ємною частиною громадського самоврядування відповідних навчальних закладів.

У студентському самоврядуванні беруть участь особи, які навчаються у вищому навчальному закладі. Усі особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівні права на участь у студентському самоврядуванні.

Студентське самоврядування забезпечує захист прав та інтересів осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, та їх участь в управлінні вищим навчальним закладом. Студентське самоврядування здійснюється особами, які навчаються у вищому навчальному закладі, безпосередньо та через органи студентського самоврядування, що обираються шляхом таємного голосування.

2. У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством України, статутом вищого навчального закладу та положенням про студентське самоврядування.

3. Органи студентського самоврядування діють на принципах:

добровільності, колегіальності, відкритості;

виборності та звітності представницьких органів студентського самоврядування;

рівності права осіб, які навчаються, на участь у студентському самоврядуванні.

4. Органи студентського самоврядування:

приймають акти, що регламентують їх організацію та діяльність;

проводять організаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі та інші заходи;

сприяють залученню осіб, які навчаються, до творчої та науково-дослідної роботи;

сприяють працевлаштуванню осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

розпоряджаються коштами та іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках;

виконують інші функції.

За погодженням з органом студентського самоврядування керівництво вищого навчального закладу приймає рішення про:

відрахування осіб, які навчаються, з вищого навчального закладу та їх поновлення на навчання;

переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб;

переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб, на навчання за державним замовленням;

поселення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, в гуртожиток і виселення їх з гуртожитку;

діяльність студентських містечок та гуртожитків для проживання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

5. Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, інституту (факультету), відділення, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

6. Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, що:

ухвалюють положення про студентське самоврядування;

обирають виконавчі органи студентського самоврядування та заслуховують їх звіти;

визначають структуру, повноваження та порядок обрання виконавчих органів студентського самоврядування.

7. Керівник вищого навчального закладу всебічно сприяє створенню належних умов для діяльності органів студентського самоврядування (надає приміщення, меблі, оргтехніку, забезпечує телефонним зв’язком, постійним доступом до Інтернету, відводить місця для встановлення інформаційних стендів тощо).

Фінансовою основою студентського самоврядування є кошти, визначені вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менш як 0,5 відсотка коштів спеціального фонду відповідного вищого навчального закладу.

Кошти органів студентського самоврядування спрямовуються на виконання їх завдань і здійснення повноважень. Не менш як 30 відсотків коштів повинні витрачатися на підтримку наукової діяльності осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

8. Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (сенат, уряд, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

Стаття 38. Обрання, призначення та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу

1. Кандидат на посаду керівника університету, академії, коледжу повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою, мати вчене звання професора, науковий ступінь доктора філософії або доктора наук і стаж роботи на посадах науково-педагогічних працівників не менш як десять років.

Кандидатом на посаду керівника університету, академії, коледжу культури і мистецтв може бути особа, яка має почесне звання “Народний артист України”, “Народний художник України”, “Народний архітектор України” або “Заслужений діяч мистецтв України” за відсутності у неї вченого звання професора та наукового ступеня доктора філософії або доктора наук за умов відповідності іншим вимогам, передбаченим абзацом першим цієї частини.

Керівник університету, академії, коледжу може безперервно перебувати на посаді не більш як два строки підряд.

Конкурс на заміщення вакантної посади керівника університету, академії, коледжу оголошується власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) після припинення повноважень особи, яка займала цю посаду.

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) приймає (приймають) пропозиції щодо претендентів на посаду керівника університету, академії, коледжу і вносить (вносять) кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу для голосування.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування обирає і рекомендує власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) кандидатури претендентів на посаду керівника університету, академії, коледжу, які набрали не менш як 30 відсотків голосів статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу під час голосування. Кожен член виборного органу може голосувати лише за одну кандидатуру або проти всіх кандидатур. Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов’язаний (зобов’язані) призначити одну з рекомендованих кандидатур строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років) на умовах контракту. Якщо вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу подано власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) на затвердження одну кандидатуру, яка набрала більш як 50 відсотків голосів статутного складу колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов’язаний призначити цю кандидатуру на посаду керівника вищого навчального закладу.

У разі коли жоден з претендентів на посаду керівника університету, академії, коледжу не набрав у першому турі потрібної кількості голосів (30 відсотків голосів статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу), проводиться другий тур голосування. До голосування у другому турі допускається не більше двох кандидатів з числа тих, що набрали у першому турі найбільшу кількість голосів. Якщо у другому турі голосування жоден з кандидатів на посаду керівника не набрав 30 відсотків голосів статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування, конкурс оголошується повторно.

Якщо в результаті повторного конкурсу жоден з кандидатів не набрав 30 відсотків голосів статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування або порушено визначену цим Законом процедуру проведення конкурсу, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) до проведення нових виборів призначає виконуючого обов’язки керівника вищого навчального закладу.

Керівник університету, академії, коледжу може бути звільнений з посади власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) на підставах, визначених законодавством про працю, а також за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту. Керівник вищого навчального закладу може бути також звільнений з посади у зв’язку з прийняттям рішення про його відкликання органом, який його обрав на посаду. Подання про відкликання керівника може бути внесено до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу не менш як половиною статутного складу вченої ради вищого навчального закладу. Рішення про відкликання керівника вищого навчального закладу приймається двома третинами голосів за присутності не менш як двох третин статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.

2. Кандидат на посаду керівника професійного коледжу повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою, мати вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня магістра, відповідну підготовку та педагогічний стаж у вищих навчальних закладах відповідного типу не менш як п’ять років.

Керівник професійного коледжу може безперервно перебувати на посаді не більш як два строки підряд.

Конкурс на заміщення вакантної посади керівника професійного коледжу оголошується власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) після припинення повноважень особи, яка займала цю посаду.

Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) приймає пропозиції щодо претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу, які відповідають вимогам цього Закону, і вносить кандидатури претендентів до вищого органу громадського самоврядування для голосування.

Вищий орган громадського самоврядування професійного коледжу за результатами голосування обирає і рекомендує власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) на посаду керівника вищого навчального закладу кандидатури претендентів, які набрали більше як 30 відсотків голосів під час голосування, або двох претендентів, які набрали найбільшу кількість голосів під час голосування. Кожен член виборного органу може голосувати лише за одну кандидатуру або проти всіх кандидатур. Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) призначає на посаду на умовах контракту одну з рекомендованих кандидатур.

Якщо вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійного коледжу подано власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) на затвердження одну кандидатуру, яка набрала більш як 50 відсотків голосів статутного складу колегіального органу громадського самоврядування професійного коледжу, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) призначає зазначену кандидатуру на посаду керівника вищого навчального закладу.

Подання про відкликання керівника професійного коледжу може бути внесено до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу не менш як половиною статутного складу педагогічної ради вищого навчального закладу. Рішення про відкликання керівника професійного коледжу приймається двома третинами голосів за присутності не менш як двох третин статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.

Керівник професійного коледжу може бути звільнений з посади власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) на підставах, визначених законодавством про працю, а також за порушення статуту вищого навчального закладу або порушення умов контракту.

3. Обрання, призначення та звільнення з посади керівника коледжу, професійного коледжу, які є структурними підрозділами університету, академії, а також керівника професійного коледжу, який є структурним підрозділом коледжу, здійснюється у порядку, передбаченому частинами першою та другою цієї статті.

4. Власник (власники) новоутвореного вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган (особа) призначає (призначають) виконуючого обов’язки керівника вищого навчального закладу, але не більш як на два роки.

5. Вимоги до кандидата та особливості порядку призначення на посаду керівника вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання) встановлюються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий навчальний заклад, за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

6. Типова форма контракту з керівником вищого навчального закладу затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 39. Обрання на посаду та звільнення з посади керівника інституту (факультету)

1. Кандидата на посаду керівника інституту (факультету), університету, академії, коледжу обирає і рекомендує керівнику вищого навчального закладу вчена рада інституту (факультету) з числа осіб, які мають вчене звання професора, доцента та/або науковий ступінь доктора філософії або доктора наук відповідно до профілю освітньої діяльності інституту (факультету) та стаж науково-педагогічної діяльності не менш як п’ять років.

Керівником інституту (факультету) вищого навчального закладу може бути особа, яка має почесне звання “Народний  художник України”, “Народний архітектор України” або “Заслужений діяч мистецтв України” у разі відсутності у неї вченого звання професора, доцента та/або наукового ступеня доктора філософії або доктора наук.

Керівник вищого навчального закладу призначає керівника інституту (факультету) строком до п’яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років). Керівник інституту (факультету) здійснює свої повноваження на постійній основі. Інші питання щодо порядку обрання керівника інституту (факультету) визначаються статутом вищого навчального закладу.

Заступники керівника інституту (факультету) призначаються керівником вищого навчального закладу за пропозицією вченої ради інституту (факультету).

2. Керівник інституту (факультету) може бути звільнений з посади на підставах, визначених законодавством про працю, а також за порушення статуту вищого навчального закладу та умов контракту. Керівник інституту (факультету) може бути звільнений з посади керівником вищого навчального закладу на підставі рішення вченої ради вищого навчального закладу.

3. Керівник інституту (факультету) може бути звільнений з посади керівником вищого навчального закладу на підставі подання органу громадського самоврядування факультету. Пропозиція про звільнення керівника інституту (факультету) вноситься до органу громадського самоврядування інституту (факультету) не менш як половиною голосів статутного складу вченої ради інституту (факультету). Пропозиція про звільнення керівника інституту (факультету) приймається не менш як двома третинами голосів статутного складу органу громадського самоврядування інституту (факультету).

4. Керівник вищого навчального закладу, в якому утворено новий інститут (факультет), призначає на умовах контракту виконуючого обов’язки керівника цього інституту (факультету) на строк до проведення виборів керівника інституту (факультету), але не більш як на один рік.

5. Вимоги до кандидата та порядок призначення на посаду керівника інституту (факультету) вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) встановлюються відповідно до нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, та центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

РОЗДІЛ VII
ДОСТУП ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ. ВІДРАХУВАННЯ, ПЕРЕРИВАННЯ НАВЧАННЯ, ПОНОВЛЕННЯ І ПЕРЕВЕДЕННЯ ОСІБ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Стаття 40. Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів

1. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів незалежно від форми власності та сфери управління здійснюється на конкурсній основі.

Умови конкурсу повинні забезпечувати дотримання прав громадян у сфері освіти.

2. Поза конкурсом до державних і комунальних вищих навчальних закладів особи зараховуються у випадках, передбачених законодавством.

3. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів здійснюється відповідно до Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів, затверджених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Правила прийому до вищого навчального закладу, розроблені відповідно до Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів, затверджує його керівник.

4. Прийом на основі повної загальної середньої освіти під час вступу на навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра (магістра медичного і ветеринарного спрямувань) здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань та умінь вступників та їх здібностей у випадках, передбачених умовами прийому до вищих навчальних закладів України, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.

5. Прийом на основі базової загальної середньої освіти під час вступу на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста під час вступу на відповідну спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра здійснюється за результатами вступних випробувань.

6. Прийом на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра під час вступу на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, на основі освітньо-кваліфікаційного рівня магістра під час вступу на навчання за освітньо-науковим рівнем доктора філософії здійснюється за результатами вступних випробувань.

7. Прийом у докторантуру або надання творчої відпустки для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук здійснюється з урахуванням наукових, науково-технічних досягнень за обраною спеціальністю відповідно до вимог, що визначаються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 41. Зовнішнє незалежне оцінювання

1. Зовнішнє незалежне оцінювання — система оцінювання рівня знань та умінь осіб, які бажають здобути вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти.

Порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

2. Перелік навчальних предметів та строки проведення зовнішнього незалежного оцінювання визначаються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки не пізніш як 1 жовтня року, що передує рокові вступу до вищого навчального закладу.

3. Завдання для проведення зовнішнього незалежного оцінювання (банк завдань) розробляється педагогічними, науковими, науково-педагогічними працівниками на основі програм для вступників до вищих навчальних закладів відповідно до Державного стандарту загальної середньої освіти.

Порядок формування та використання банку завдань зовнішнього незалежного оцінювання, доступу до відомостей такого банку визначається центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

4. Відкритість зовнішнього незалежного оцінювання забезпечується шляхом повного і своєчасного інформування осіб, які бажають здобути вищу освіту, про програми, строки та порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання, а також здійснення державного контролю і громадського спостереження за ходом зовнішнього незалежного оцінювання.

Положення про громадський контроль за проведенням зовнішнього незалежного оцінювання затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

5. За результатами проведення зовнішнього незалежного оцінювання з навчального предмета (предметів) особі видається сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання встановленої форми.

6. Зовнішнє незалежне оцінювання проводиться працівниками державної установи, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України. До проведення зовнішнього незалежного оцінювання залучаються педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники та інші фахівці, умови оплати праці яких встановлюються Кабінетом Міністрів України.

7. Фінансування заходів з проведення зовнішнього незалежного оцінювання здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в установленому законодавством порядку. Особа має право на безоплатне проходження зовнішнього незалежного оцінювання в обсязі, встановленому центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 42. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

1. Підставами для відрахування осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, є:

завершення навчання за відповідною освітньо-професійною, освітньо-науковою програмою;

власне бажання;

переведення до іншого навчального закладу;

стан здоров’я на підставі медичного висновку;

невиконання навчального плану;

встановлення факту академічного плагіату;

порушення статуту, правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання;

інші випадки, передбачені законодавством.

2. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на перерву у навчанні. Таким особам надається академічна відпустка в установленому законодавством порядку.

3. Особи, відраховані з вищих навчальних закладів, мають право на поновлення на навчання в межах ліцензованого обсягу вищого навчального закладу.

4. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть бути переведені з одного вищого навчального закладу до іншого вищого навчального закладу на відповідну спеціальність.

5. Поновлення на навчання осіб, які відраховані з вищих навчальних закладів або яким надано академічну відпустку, а також переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, здійснюється під час канікул у межах ліцензованого обсягу.

Порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, регулюється нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

6. Особливості порядку відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (вищих навчальних закладах з особливими умовами навчання, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів), визначаються Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів), за погодженням з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Розділ VIII
ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 43. Навчальний процес

1. Навчальний процес у вищих навчальних закладах — це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на засвоєння відповідної освітньо-професійної, освітньо-наукової програми певного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня та забезпечення патріотичного, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи.

2. Порядок організації навчального процесу у вищих навчальних закладах визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 44. Форми навчання у вищих навчальних закладах

1. Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:

денна;

вечірня;

заочна (дистанційна);

екстернатна.

Стаття 45. Форми організації навчального процесу та види навчальних занять

1. Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:

навчальні заняття;

самостійна робота;

практична підготовка;

контрольні заходи.

Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:

лекція;

лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

консультація.

Вищий навчальний заклад може встановлювати інші види навчальних занять.

Стаття 46. Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

1. Практична підготовка осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, здійснюється шляхом проходження ними практики на підприємствах, в установах та організаціях відповідно до положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

2. Підприємства, установи та організації незалежно від форми власності зобов’язані безоплатно надавати особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, місця для проходження практики і допомогу в її організації та проведенні відповідно до договорів, укладених з вищими навчальними закладами.

Порядок надання місць для проходження практики та типова форма договору визначаються Кабінетом Міністрів України.

3. Керівники підприємств, установ та організацій несуть відповідальність за забезпечення належних умов для проходження практики на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії відповідно до законодавства.

4. Тривалість робочого часу та інші умови праці осіб, які проходять практику, регламентуються законодавством про працю.

Розділ ІХ
СУБ’ЄКТИ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 47. Суб’єкти навчального процесу

1. Суб’єктами навчального процесу у вищих навчальних закладах є науково-педагогічні, наукові, педагогічні, інші працівники вищих навчальних закладів, а також особи, які навчаються.

Стаття 48. Педагогічні і науково-педагогічні працівники

1. Педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у професійних коледжах, коледжах, академіях, університетах провадять навчальну, методичну, організаційну діяльність. Науково-педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи в університетах, академіях, коледжах провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів регулюється законодавством про наукову і науково-технічну діяльність.

Стаття 49. Вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників

1. Вченими званнями є:

старший дослідник;

доцент;

професор.

Вчене звання старшого дослідника, доцента, професора на основі рішення вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради вищого навчального закладу, установи присвоює центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зразки державних документів про присвоєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 50. Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників та порядок їх заміщення

1. Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:

директор (начальник);

заступник директора (начальника), діяльність якого безпосередньо пов’язана з навчально-виховним, методичним, виробничим процесом;

завідувач відділення (начальник);

голова циклової комісії;

завідувач бібліотеки;

старший викладач;

викладач;

методист;

інші посади.

2. Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:

керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо);

заступник керівника (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом;

директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом;

декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом;

директор бібліотеки;

науковий працівник бібліотеки;

завідувач (начальник) кафедри;

професор;

доцент;

старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист;

інші посади.

Вичерпний перелік посад педагогічних, науково-педагогічних працівників установлюється Кабінетом Міністрів України.

Кількість посад педагогічних, науково-педагогічних працівників визначається відповідними нормативами чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду педагогічного, науково-педагогічного працівника, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Посади педагогічних працівників можуть займати особи з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра за відповідною спеціальністю.

Статутом вищого навчального закладу можуть бути встановлені відповідно до законодавства додаткові вимоги до осіб, які можуть займати посади педагогічних працівників.

Педагогічні працівники призначаються на посаду та звільняються з посади керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п’ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються кваліфікаційні категорії, педагогічні звання.

Порядок проведення атестації педагогічних працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також особи, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра за відповідною спеціальністю.

Статутом вищого навчального закладу можуть бути встановлені відповідно до законодавства додаткові вимоги до осіб, які можуть займати посади науково-педагогічних працівників.

Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників (завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів) укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір.

Порядок проведення конкурсного відбору науково-педагогічних працівників затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Порядок заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників у вищих військових навчальних закладах (вищих навчальних закладах з особливими умовами навчання, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів) та вимоги до них встановлюються нормативно-правовими актами Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать, та центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

В окремих випадках, пов’язаних з неможливістю забезпечення навчального процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Типова форма трудового договору (контракту) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 51. Робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу).

Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов’язків, науково-педагогічного працівника — навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов’язків у поточному навчальному році.

Примірний перелік видів навчальної, методичної, наукової та організаційної роботи для педагогічних і науково-педагогічних працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Обсяг виконання навчальної роботи педагогічним і науково-педагогічним працівником становить обсяг його навчального навантаження. Мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково-педагогічного працівника на ставку визначається вищим навчальним закладом у межах його річного робочого часу виходячи з нормативів кількості посад відповідно до частин першої та другої статті 50 цього Закону в порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу та колективним договором.

2. Види навчальної роботи, що входять до навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним закладом в індивідуальному робочому плані працівника за погодженням з професійними спілками, їх організаціями.

Норми часу навчальної роботи визначаються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Норми часу методичної, наукової, організаційної роботи визначаються вищим навчальним закладом.

3. Відволікання педагогічних і науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов’язків не допускається. Залучення педагогічних і науково-педагогічних працівників до роботи, не передбаченої трудовим договором, може здійснюватися лише за їх згодою або у випадках, передбачених законодавством.

Стаття 52. Права педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників

1. Педагогічні, наукові та науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу мають право:

на захист професійної честі та гідності;

брати участь в обговоренні та вирішенні питань, що стосуються діяльності вищого навчального закладу;

у встановленому законодавством порядку обирати та бути обраним до загальних зборів (конференції) трудового колективу та вченої ради, педагогічної ради вищого навчального закладу, вченої ради інституту (факультету);

обирати методи та засоби навчання, що забезпечують високу якість навчального процесу;

безоплатно користуватися бібліотечними, інформаційними ресурсами, послугами навчальних, наукових, спортивних, культурно-освітніх підрозділів вищого навчального закладу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

на підвищення кваліфікації та стажування не рідше одного разу на п’ять років;

одержувати житло, у тому числі службове, в установленому законодавством порядку;

отримувати пільгові довгострокові кредити на будівництво (реконструкцію) і придбання житла в установленому законодавством порядку;

одержувати державні стипендії;

брати участь в об’єднаннях громадян;

на пенсійне забезпечення в установленому законодавством порядку.

На науково-педагогічних та наукових працівників вищих навчальних закладів поширюються всі права, передбачені законодавством для наукових працівників наукових установ.

Педагогічні, науково-педагогічні, наукові працівники мають також інші права, передбачені законодавством та статутом вищого навчального закладу.

2. Особливості прав педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, військового інституту як підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий заклад, та центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 53. Обов’язки педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників

1. Педагогічні, наукові та науково-педагогічні працівники зобов’язані:

дотримуватися статуту вищого навчального закладу, законів, інших нормативно-правових актів;

підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

забезпечувати викладання на високому науково-теоретичному і методичному рівні навчальних дисциплін освітньої-професійної, освітньо-наукової програми відповідної спеціальності;

дотримуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України та державних символів України;

розвивати в осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, самостійність, ініціативу, творчі здібності.

2. Особливі обов’язки педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, військового інституту як підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий заклад, за погодженням із центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 54. Підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Педагогічні та науково-педагогічні працівники підвищують кваліфікацію та проходять стажування у відповідних наукових і навчально-наукових установах, вищих навчальних закладах, а також на підприємствах, в установах, організаціях, органах державної влади і органах місцевого самоврядування як в Україні, так і за кордоном.

Вищий навчальний заклад забезпечує підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних працівників не менш як один раз на п’ять років із збереженням середньої заробітної плати.

Результати підвищення кваліфікації та проходження стажування враховуються:

під час проведення чергової атестації педагогічних працівників;

під час обрання на посаду за конкурсом чи укладання трудового договору з науково-педагогічними працівниками.

2. Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників, які підвищують кваліфікацію або проходять стажування з відривом від виробництва, на цей період можуть заміщуватися іншими особами без проведення конкурсу на умовах строкового трудового договору (контракту).

3. Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання), можуть визначати базові вищі навчальні заклади та кафедри для підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних кадрів, положення про які затверджуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 55. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах

1. Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти, слухачі, курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, лікарі-резиденти, клінічні ординатори, аспіранти, ад’юнкти, докторанти.

Студент — особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною, вечірньою або заочною (дистанційною) формою навчання з метою здобуття вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем.

Слухач — особа, яка навчається у вищому навчальному закладі або структурному підрозділі за програмою післядипломної освіти, на підготовчому відділенні, курсах, факультативах у гуртках, що надають додаткові освітні послуги. Статус слухача має також особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу з особливими умовами навчання (військового інституту як підрозділу вищого навчального закладу) з метою здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня і має військове звання офіцерського складу або відповідне спеціальне звання середнього чи старшого начальницького (інспекторського) складу.

Курсант — особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, військового інституту як підрозділу вищого навчального закладу) і навчається з метою здобуття вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем. Статус курсанта може надаватися окремим категоріям осіб, які навчаються у невійськових вищих навчальних закладах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Екстерн — особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за екстернатною формою з метою здобуття вищої освіти за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем.

Асистент-стажист — особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, навчається в асистентурі-стажуванні вищих навчальних закладів за мистецькими спеціальностями з метою вдосконалення творчо-педагогічної майстерності.

Інтерн — особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра медичного або фармацевтичного спрямування, навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

Лікар-резидент — особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра медичного спрямування, навчається виключно на відповідних клінічних кафедрах з метою отримання кваліфікації лікаря — спеціаліста певної спеціальності відповідно до переліку спеціальностей.

Клінічний ординатор — особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських посад, навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня вмінь та навичок лікаря-спеціаліста.

Аспірант — особа, яка зарахована до вищого навчального закладу (наукової установи) для здобуття вищої освіти за освітньо-науковим рівнем доктора філософії.

Ад’юнкт — особа, яка зарахована до вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу з особливими умовами навчання) для здобуття вищої освіти  за освітньо-науковим рівнем доктора філософії.

Докторант — особа, яка зарахована або прикріплена до вищого навчального закладу (наукової установи) для здобуття наукового рівня доктора наук.

Стаття 56. Права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

вибір форми навчання;

безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

трудову діяльність у позанавчальний час;

додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

забезпечення гуртожитком на строк навчання іногородніх осіб у порядку, встановленому законодавством;

участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

направлення для участі у заходах з освітньої, наукової, науково-дослідної, спортивної, мистецької, громадської діяльності, що проводяться в Україні та за кордоном, у встановленому законодавством порядку;

участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчального процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

подання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;

участь в об’єднаннях громадян;

участь у діяльності органів громадського самоврядування вищого навчального закладу, інститутів, факультетів, відділень, вченої ради, педагогічної ради вищого навчального закладу, органів студентського самоврядування;

обрання навчальних дисциплін за спеціальністю і спеціалізацією у межах, передбачених освітньо-професійною, освітньо-науковою програмами підготовки та робочим навчальним планом;

участь у формуванні індивідуального навчального плану;

моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи у навчанні, науково-дослідній і громадській роботі, за мистецькі та спортивні досягнення тощо;

захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

безоплатне користування бібліотечними, інформаційними ресурсами, послугами навчальних, наукових, спортивних, культурно-освітніх підрозділів вищого навчального закладу відповідно до законодавства;

безоплатне проходження практики на підприємствах, в установах та організаціях і оплату праці під час виконання виробничих функцій згідно із законодавством;

канікулярну відпустку тривалістю не менш як вісім календарних тижнів на навчальний рік;

отримання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

оскарження дій органів управління вищого навчального закладу та їх посадових осіб, педагогічних і науково-педагогічних працівників.

2. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання соціальних та/або академічних стипендій з урахуванням матеріального стану та особливих досягнень у навчанні.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, можуть отримувати інші стипендії, призначені фізичними (юридичними) особами.

Розмір мінімальної академічної, соціальної стипендії не може бути менше розміру прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць.

Розміри академічних та соціальних стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Студенти, курсанти вищих навчальних закладів мають право на отримання студентського квитка, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

4. Права осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (вищих навчальних закладах з особливими умовами навчання, військових інститутах як підрозділах вищих навчальних закладів), установлюються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого вони належать, за погодженням із центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 57. Обов’язки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах

1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов’язані:

дотримуватися законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями;

виконувати вимоги навчального плану.

2. Обов’язки осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (вищих навчальних закладах з особливими умовами навчання, військових інститутах як підрозділах вищих навчальних закладів), установлюються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого вони належать, за погодженням із центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Стаття 58. Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів

1. Держава створює умови для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Випускники вищих військових навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання, військових інститутів як підрозділів вищих навчальних закладів) з числа військовослужбовців (осіб начальницького складу) направляються для подальшого проходження служби відповідно до законодавства.

Стаття 59. Гарантії педагогічним, науковим, науково-педагогічним та іншим працівникам вищих навчальних закладів

1. Педагогічним, науковим, науково-педагогічним та іншим працівникам вищих навчальних закладів відповідно:

створюються належні умови для праці, підвищення кваліфікації, організації побуту, відпочинку та медичного обслуговування;

виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до законодавства;

забезпечується зарахування до педагогічного стажу та стажу роботи на посадах науково-педагогічних працівників періодів педагогічної та науково-педагогічної роботи з погодинною оплатою праці в обсязі не менш як 180 годин у навчальному році, а також часу наукової роботи;

надаються гарантії та встановлюються заохочення, передбачені статтями 57 і 58 Закону України “Про освіту” та статтями 19 – 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

2. Керівник вищого навчального закладу визначає порядок, встановлює розміри доплат, надбавок, премій, матеріальної допомоги та заохочення педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших працівників вищих навчальних закладів відповідно до законодавства.

Розділ Х
НАУКОВА, НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Стаття 60. Мета і завдання наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах

1. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою частиною освітньої діяльності і провадиться з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Провадження наукової і науково-технічної діяльності університетами, академіями, коледжами є обов’язковим.

Суб’єктами наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах є наукові, науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах; інші працівники вищих навчальних закладів.

2. Основною метою наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є здобуття нових наукових знань шляхом проведення наукових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентоспроможних технологій, техніки, матеріалів тощо для забезпечення інноваційного розвитку економіки держави.

3. Основними завданнями наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів є:

одержання конкурентоспроможних наукових і науково-прикладних результатів;

застосування нових наукових, науково-технічних знань під час підготовки кадрів із вищою освітою.

Стаття 61. Інтеграція наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук

1. Інтеграція наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук здійснюється з метою виконання пріоритетних наукових програм, проведення наукових досліджень, експериментальних розробок тощо на засадах поєднання кадрових, фінансових, технічних та організаційних ресурсів відповідно до законодавства.

2. Основними напрямами інтеграції наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук, підприємств і високотехнологічних компаній є:

участь у виконанні державних цільових програм економічного і соціального розвитку;

проведення спільних наукових досліджень, експериментальних та інноваційних розробок тощо;

участь у створенні науково-навчальних, науково-дослідних об’єднань, наукових парків та інших кооперацій;

впровадження спільно створених інноваційних продуктів у виробництво, інші галузі економіки тощо;

забезпечення захисту права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності;

провадження спільної видавничої та інформаційно-ресурсної діяльності.

Стаття 62. Організація і управління науковою, науково-технічною та інноваційною діяльністю

1. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах провадиться і фінансується відповідно до цього Закону, Законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність” та “Про інноваційну діяльність”.

2. Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки:

розробляє згідно із законодавством пропозиції щодо обсягу бюджетного фінансування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів, інших підприємств, установ та організацій, що діють у системі вищої освіти, а також обсягу капітального будівництва зазначених підприємств, установ та організацій;

здійснює управління у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, зокрема через державне замовлення, а також організовує і забезпечує проведення наукових досліджень і розробок як невід’ємної складової частини освітньої діяльності у вищих навчальних закладах;

утворює науково-навчальні та науково-дослідні об’єднання для провадження наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності за пріоритетними напрямами науки і техніки;

погоджує рішення про утворення науково-навчальних та науково-дослідних об’єднань, що провадять наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність разом з науковими установами Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та мистецтв, наукових і науково-технологічних парків, бізнес-інкубаторів, мистецьких творчих майстерень тощо;

розробляє державні цільові програми, спрямовані на облаштування вищих навчальних закладів сучасними приладами, науковим обладнанням, навчальними лабораторіями, інформаційно-телекомунікаційними мережами тощо.

3. Наукові дослідження, що проводяться за рахунок коштів державного бюджету, фінансуються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, та (або) іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання), незалежно від фінансування освітньої діяльності. У першочерговому порядку фінансуються фундаментальні та пошукові дослідження, а також науково-дослідні роботи, що виконуються в межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

До виконання наукових і науково-технічних робіт у вищому навчальному закладі можуть залучатися педагогічні, науково-педагогічні і наукові працівники, інші працівники вищих навчальних закладів, особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, а також працівники інших організацій.

4. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищому навчальному закладі може також провадиться на підставі відповідного договору із замовником.

5. Університет, академія, коледж, що провадять наукову діяльність, проходять державну атестацію відповідно до статті 11 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

Стаття 63. Організаційні форми провадження наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності

Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність може провадитися безпосередньо вищими навчальними закладами або через утворені ними юридичні особи, предметом діяльності яких є виключно доведення результатів наукової і науково-технічної діяльності вищого навчального закладу до стану інноваційного продукту з подальшою його комерціалізацією.

Стаття 64. Права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності та їх захист

1. Набуття, охорона та захист прав вищих навчальних закладів щодо результатів власної наукової та науково-технічної діяльності забезпечується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність, наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

2. Вищі навчальні заклади, за якими закріплюються майнові права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності, здійснюють:

дії, пoв’язані з охороною прав на результати наукової та науково-технічної діяльності, отримання охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності;

виплату винагороди авторам наукових та науково-технічних розроблень за рахунок коштів, отриманих від їх впровадження;

укладення договорів про передачу або використання науково-технічних розроблень.

3. Витрати із забезпечення правової охорони на об’єкти права інтелектуальної власності здійснюються державними вищими навчальними закладами за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету.

4. Об’єкти права інтелектуальної власності підлягають оцінці щодо їх вартості та бухгалтерському обліку вищого навчального закладу.

5. Вищі навчальні заклади здійснюють заходи з комерціалізації наукових і науково-технічних розроблень, майнові права на які закріплені за ними.

6. У разі коли наукові і науково-технічні розроблення вищих навчальних закладів створено за рахунок коштів замовників, а частково за рахунок державних коштів, майнові права на такі розроблення розподіляються на підставі договору про їх створення та використовуються згідно з умовами договору про їх передачу.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання такого об’єкта замовником.

7. Вищі навчальні заклади мають право самостійно через банківські установи розпоряджатися коштами спеціального фонду вищого навчального закладу, а також коштами, що надійшли від реалізації спільних міжнародних проектів та надання наукових та науково-технічних послуг відповідно до законодавства.

Розділ XI
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 65. Матеріально-технічна база і правовий режим майна вищих навчальних закладів

1. Матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми вищого навчального закладу з метою забезпечення його статутної діяльності власником (власниками) закріплюються на правах оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюється вищими навчальними закладами відповідно до закону.

Держава може встановлювати для вищих навчальних закладів пільги щодо оподаткування, сплати платежів, митних зборів тощо.

Повноваження власника (власників) вищого навчального закладу щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюються відповідно до закону.

2. Майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на правах оперативного управління і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам, крім випадків, передбачених законом.

Доходи, отримані від використання цього майна, належать вищому навчальному закладу на правах оперативного управління.

Земельні ділянки передаються державним і комунальним вищим навчальним закладам у постійне користування у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, і не можуть бути вилучені за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування без згоди на те вищого навчального закладу як землекористувача.

Державні і комунальні вищі навчальні заклади відповідно до законодавства розпоряджаються доходами, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг, включаючи придбання майна та його використання відповідно до законодавства, крім випадків, установлених законодавством.

Передача в оренду державними і комунальними вищими навчальними закладами закріплених за ними на правах оперативного управління об’єктів власності, а також земельних ділянок, здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства. Вищий навчальний заклад не може передавати в оренду майно, що забезпечує провадження ним статутного виду діяльності.

3. Вищий навчальний заклад відповідно до законодавства має право:

отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від юридичних та фізичних осіб, у тому числі як благодійну допомогу;

провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами;

використовувати майно, закріплене за ним на праві оперативного управління, в тому числі для провадження господарської діяльності, передачі його в оренду та в користування відповідно до законодавства, за винятком передачі в оренду майна, що забезпечує провадження вищим навчальним закладом його основного статутного виду діяльності;

створювати власні або використовувати на договірних засадах інші матеріально-технічні бази для провадження власної навчально-виховної, наукової, інноваційної або господарської діяльності;

створювати та розвивати власну базу соціально-побутових об’єктів, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних та культурно-мистецьких структурних підрозділів;

здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний і поточний ремонт основних фондів;

спрямовувати кошти на соціальну підтримку педагогічних, науково-педагогічних, наукових та інших категорій працівників вищих навчальних закладів та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;

використовувати окремі особисті немайнові та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, створені у межах вищого навчального закладу як результат провадження наукової, науково-технічної та іншої діяльності і зареєстровані у порядку, визначеному законодавством;

відкривати рахунки, зокрема депозитні, у національній та іноземній валюті відповідно до законодавства, користуватися банківськими кредитами без урахування обмежень на право отримання запозичень, установлених статтею 16 та пунктом 27 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України;

брати участь у формуванні статутного фонду наукового парку та інших інноваційних структур і утворених за участю вищих навчальних закладів малих підприємств, що розробляють і впроваджують інноваційну продукцію шляхом внесення до них нематеріальних активів (майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності).

Кошти, отримані вищим навчальним закладом у результаті надання платних послуг, використовуються згідно із статутом вищого навчального закладу в установленому законодавством порядку.

Стаття 66. Фінансування вищих навчальних закладів

1. Фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті центральному органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, а вищих військових навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання) —Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, іншим центральним органам виконавчої влади, до сфери управління яких належать такі навчальні заклади, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування можуть здійснювати фінансування державних вищих навчальних закладів у встановленому законодавством порядку.

Розміри бюджетних призначень на підготовку кадрів з вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів визначаються у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки разом з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє та погоджує нормативи матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів диференційовано  з урахуванням типу вищого навчального закладу і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів із вищою освітою, наукових і науково-педагогічних кадрів, та форми післядипломної освіти.

2. Фінансування комунальних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

3. Фінансування приватних вищих навчальних закладів здійснюється їх власниками.

4. Фінансування в установленому законодавством порядку державних і комунальних вищих навчальних закладів може здійснюватися за рахунок інших джерел, передбачених законодавством.

Залучені кошти спрямовуються на провадження статутної діяльності вищого навчального закладу у порядку і на умовах, визначених законодавством та статутом вищого навчального закладу.

5. Державні і комунальні вищі навчальні заклади використовують в установленому законодавством порядку кошти відповідних бюджетів та з інших джерел для оплати праці та матеріального заохочення своїх працівників, будівництва, реконструкції та капітального ремонту, придбання основних засобів, проведення фундаментальних і прикладних досліджень, прикладних розробок тощо.

Законом можуть встановлюватися інші джерела, обсяги та види надходжень, які не є об’єктом оподаткування для вищих навчальних закладів, а також можуть встановлюватися пільги щодо сплати податків і зборів для вищих навчальних закладів та осіб, які надають їм благодійну допомогу.

6. Державні і комунальні вищі навчальні заклади, що провадять у власних структурних підрозділах (у навчально-дослідних господарствах, на станціях тощо) навчально-науково-виробничу сільськогосподарську діяльність, отримують державні дотації, субсидії і компенсації на вироблену ними сільськогосподарську та продовольчу продукцію, на придбання сільськогосподарської техніки і обладнання, агрохімікатів, насіння, племінних тварин тощо, на забезпечення захисту, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, на отримання пільгових кредитів у встановленому законодавством для сільськогосподарських товаровиробників порядку.

7. Працівникам вищих навчальних закладів установлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії або доктора наук в установленому законодавством порядку.

8. Показники державного замовлення на підготовку кадрів із вищою освітою формуються з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у кадрах на ринку праці за освітньо-кваліфікаційними, освітньо-науковим і науковим рівнями у розрізі спеціальностей спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері економічного розвитку і торгівлі разом з центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки у порядку, встановленому законодавством.

9. Розміщення державного замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою здійснюється державними замовниками на конкурсних засадах на принципах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, рівноправності, об’єктивного та неупередженого оцінювання пропозицій учасників конкурсу. Порядок проведення конкурсу на розміщення державного замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою затверджується Кабінетом Міністрів України.

10. Обсяг видатків на підготовку кадрів за державним замовленням розраховується виходячи з нормативу фінансової забезпеченості на одну особу, яка навчається, відповідно до методики розрахунку фінансування, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Стаття 67. Платні послуги у сфері вищої освіти

1. Вищий навчальний заклад відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності.

2. Перелік платних освітніх та інших послуг, що можуть надаватися державними і комунальними вищими навчальними закладами, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання платних освітніх та інших послуг, включаючи порядок визначення їх вартості, встановлюється центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, центральним органом виконавчої влади у сфері економічного розвитку і торгівлі та центральним органом виконавчої влади із забезпечення державної фінансової, бюджетної, податкової політики.

3. Державні і комунальні вищі навчальні заклади мають право надавати додатково платні освітні та інші послуги виключно понад обсяги, встановлені державним стандартом, та поза діяльністю, що фінансується за рахунок коштів відповідних бюджетів.

4. Платні освітні послуги можуть надаватися тими самими структурними підрозділами, що здійснюють навчальний процес за державним замовленням, або утвореними для надання платних послуг окремими структурними підрозділами навчального закладу, що діють на підставі положення, затвердженого відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу.

5. Платні освітні та інші послуги надаються за умови відповідності матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів вимогам законодавства, а у разі встановленої законодавством вимоги щодо необхідності ліцензування або отримання дозволів для надання платної послуги — після надходження таких дозвільних документів.

6. Розмір плати за весь строк навчання для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, підвищення кваліфікації, а також порядок оплати освітньої послуги (одноразово, щороку, щосеместрово, щомісяця) встановлюється у договорі (контракті), що укладається між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою, яка замовляє платну освітню послугу для себе або для іншої особи, беручи на себе фінансові зобов’язання щодо її оплати.

Форма типового договору (контракту), що укладається між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою на строк навчання, затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

7. Розмір плати для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, підвищення кваліфікації встановлюється вищими навчальними закладами у грошовій одиниці України — гривні з урахуванням визначеного в установленому порядку офіційного індексу інфляції за попередній календарний рік, не може змінюватися протягом строку дії укладеного договору та підлягає оприлюдненню у друкованих засобах масової інформації, інформаційних джерелах вищих навчальних закладів.

Розділ ХІІ
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 68. Державна політика щодо міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти

1. Держава з метою гармонізації законодавчих та інших нормативно-правових актів України у сфері вищої освіти та імплементації найважливіших положень міжнародних документів підтверджує пріоритетність норм міжнародних договорів, які підписуються від імені України.

2. З метою розвитку міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти та інтеграції системи вищої освіти до світового освітнього простору держава сприяє:

впровадженню механізму гарантії якості вищої освіти для створення необхідної взаємодовіри, гармонізації систем оцінювання якості вищої освіти України та Європейського простору вищої освіти;

адаптації Національної рамки кваліфікацій до Європейської рамки кваліфікацій для забезпечення прозорості кваліфікацій, академічної та професійної мобільності в Європейському просторі вищої освіти;

співпраці з Європейською мережею національних центрів інформації про академічну мобільність та визнання;

впровадженню на міжнародному ринку результатів наукових, технічних, технологічних та інших розроблень вищих навчальних закладів, продажу їх патентів та ліцензій;

залученню коштів міжнародних фондів, установ, громадських організацій тощо для виконання у вищих навчальних закладах наукових, освітніх та інших програм.

3. Держава здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти і науки відповідно до двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів.

4. Держава створює умови для міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів усіх форм власності, наукових, проектних, виробничих, клінічних, медико-профілактичних, культурно-освітніх, спортивно-оздоровчих установ та організацій, що забезпечують функціонування та розвиток системи вищої освіти і науки, органів, які здійснюють управління вищою освітою, шляхом встановлення відповідних бюджетних призначень у державному бюджеті, надання пільг під час сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), пов’язаних із закупівлею та ввезенням на митну територію України навчального, наукового та виробничого обладнання, приладдя та матеріалів для провадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльності.

 Стаття 69. Основні напрями міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти

1. Вищі навчальні заклади здійснюють міжнародне співробітництво, укладають договори про співробітництво, встановлюють прямі зв’язки з вищими навчальними закладами, науковими установами та підприємствами іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства.

2. Основними напрямами міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів є:

участь у програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного і міжуніверситетського обміну студентами, аспірантами, докторантами, педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками;

проведення спільних наукових досліджень;

організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів;

участь у міжнародних освітніх та наукових програмах;

спільна видавнича діяльність;

надання послуг, пов’язаних із здобуттям вищої та післядипломної освіти, іноземним громадянам в Україні;

створення спільних освітніх і наукових програм з іноземними вищими навчальними закладами, науковими установами, організаціями;

відрядження за кордон педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників для педагогічної, науково-педагогічної та наукової роботи відповідно до міжнародних договорів України, а також договорів між такими вищими навчальними закладами та іноземними партнерами;

залучення педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників закордонних вищих навчальних закладів для участі у педагогічній, науково-педагогічній та науковій роботі у вищих навчальних закладах України;

направлення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах України, на навчання у закордонних вищих навчальних закладах;

сприяння академічній мобільності осіб, які навчаються.

3. Під час здійснення міжнародного співробітництва у сфері застосування цього Закону використовуються українська та/або інші мови.

Для іноземних громадян, які здобувають вищу освіту у вищих навчальних закладах України за кошти фізичних або юридичних осіб викладання навчальних дисциплін може здійснюватися українською та/або іншими мовами.

Стаття 70. Зовнішньоекономічна діяльність у сфері вищої освіти

1. Зовнішньоекономічна діяльність вищого навчального закладу провадиться відповідно до законодавства шляхом укладення договорів з іноземними юридичними та фізичними особами.

2. Основними напрямами зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу є:

організація підготовки осіб з числа іноземних громадян до вступу у вищі навчальні заклади України та осіб з числа громадян України до навчання за кордоном;

провадження освітньої діяльності, пов’язаної з навчанням іноземних студентів, а також підготовка наукових кадрів для іноземних держав;

організація навчання за кордоном;

виконання наукових досліджень і науково-технічних розроблень.

Розділ ХІІІ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 71. Відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту

1. Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

2. Шкода, заподіяна учасниками навчально-виховного процесу вищому навчальному закладу, а також шкода, заподіяна вищим навчальним закладом учасникам навчально-виховного процесу, відшкодовується відповідно до законодавства.

3. Невиконання вищим навчальним закладом основних завдань діяльності, вимог стандартів вищої освіти, а також порушення ліцензійних умов є підставою для позбавлення його ліцензії.

Розділ ХІV
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України “Про вищу освіту” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 20, ст. 134 з наступними змінами).

3. Внести до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 2—3, ст. 20; 2004 р., № 14, ст. 198; 2008 р., № 5—8, ст. 78; 2010 р., № 8, ст. 59, № 41—45, ст. 529; із змінами, внесеними Законом України від 8 вересня 2011 року
№ 3714-VI) такі зміни:

 статтю 222 викласти в такій редакції:

“Стаття 222. Посади науково-педагогічних працівників

Посади науково-педагогічних працівників запроваджуються у вищих навчальних закладах. Вичерпний перелік таких посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.”;

в абзаці третьому статті 223 слова “ІІІ—ІV рівнів акредитації, визначених у частині другій статті 48 Закону України “Про вищу освіту” замінити словами “університетів та академій” ;

статтю 34 після частини восьмої доповнити новою частиною такого змісту:

“Наукові дослідження, що проводяться вищими навчальними закладами за рахунок коштів державного бюджету, фінансуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері  наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та/або центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. У першочерговому порядку фінансуються фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також наукові роботи, що виконуються відповідно до  пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.”.

У зв’язку з цим частини дев’яту і десяту вважати відповідно частинами десятою і одинадцятою.

4. До приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

5. Освітня діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, що провадиться вищими навчальними закладами і започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується у межах строку навчання за певною освітньо-професійною програмою з видачею державного документа про вищу освіту встановленого зразка — диплома спеціаліста.

6. Вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста після набрання чинності цим Законом прирівнюється до вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра.

7. Підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється вищими навчальними закладами та науковими установами і започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується в межах передбаченого строку підготовки. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук та видається диплом кандидата або доктора наук.

8. Науковий ступінь кандидата наук після набрання чинності цим Законом прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника — до вченого звання старшого дослідника.

9. Дія статті 38 цього Закону в частині вимог щодо перебування керівника вищого навчального закладу на посаді не більше двох строків підряд поширюється на керівників, призначених на посаду після набрання чинності цим Законом.

10. До приведення нормативно-правових актів з питань оплати праці, пенсійного та стипендіального забезпечення у відповідність з вимогами цього Закону умови оплати праці, пенсійного забезпечення педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, стипендіального забезпечення осіб, які навчаються, зберігаються:

для університетів, академій, коледжів — на рівні вищих навчальних закладів ІІІ—ІV рівня акредитації;

для професійних коледжів, у тому числі професійних коледжів, що утворені як структурні підрозділи інших вищих навчальних закладів, — на рівні вищих навчальних закладів І —ІІ рівня акредитації.

11. Кабінету Міністрів України:

1) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення  законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

2) в однорічний строк з дня набрання чинності цим Законом забезпечити:

приведення власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

прийняття нормативно-правових актів, передбаченим цим Законом;

перегляд та скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому  Закону;

розроблення та затвердження методики розрахунку обсягу видатків на підготовку кадрів за державним замовленням виходячи з нормативу фінансової забезпеченості на одну особу, яка навчається, та приведених контингентів;

3) у дворічний строк з дня набрання чинності цим Законом привести типи вищих навчальних закладів у відповідність із цим Законом та забезпечити їх акредитацію за типом закладу;

4) у трирічний строк з дня набрання чинності цим Законом привести нормативно-правові акти з питань оплати праці педагогічних працівників у відповідність із цим Законом.

              Голова
Верховної Ради України